Розділ 2
Суб'єкти провадження у справах про недобросовісну конкуренцію
При характеристиці адміністративного процесу велике значення як в теоретичному так і в практичному плані має аналіз суб'єктного складу цього різновиду юридичного процесу. Це необхідно для розкриття адміністративно-процесуального статусу окремих суб'єктів та з'ясування особливостей їх процесуальної діяльності.
Дослідження адміністративно-правової літератури показує, що при висвітленні суб'єктного складу адміністративного процесу використовується не лише поняття "суб'єкт", а і "учасник", "сторона". Часто ці поняття трактуються як однозначні, але є й інші точки зору. Зокрема, Н.Г.Саліщева вважає, що серед суб'єктів адміністративного процесу необхідно розрізняти учасників адміністративної справи та інстанції, які їх вирішують [213, с.57], а Л.В.Коваль виділяє обов'язкових і факультативних суб'єктів адміністративно-деліктних проваджень [72, с.111].
Найбільш вдало, на нашу думку, вирішив проблему співвідношення понять "суб'єкт процесу" і "учасник процесу" М.М.Тищенко, який вважає, що ці поняття співвідносяться як ціле і часткове, тому що "суб'єкти адміністративного процесу - це учасники адміністративного процесу, які реалізують під час адміністративно-процесуальної діяльності свій процесуальний статус з метою захисту своїх прав і законних інтересів або прав і законних інтересів осіб, колективів, громадян і організацій, яких вони представляють, а також з метою сприяння здійсненню процесу, і лідируючі суб'єкти адміністративного процесу, які можуть самі на державно-владній основі приймати рішення у справі" [245, с.29].
Отже, суб'єктами адміністративного процесу виступають як учасники, так і лідируючі суб'єкти (точніше - суб'єкти-лідери), тому поняття "учасник процесу" не тотожне поняттю "суб'єкт процесу", воно є більш вужчим, підпорядкованим останньому. Учасники не наділені державно-владними повноваженнями, мають різну ступінь зацікавленості у справі, зобов'язані сприяти процесу з огляду на свій службовий чи громадський обов'язок. Але необхідно зазначити, що наявність учасників на всіх стадіях процесу не завжди є обов'язковою або можливою, в той час як жодне адміністративне провадження не може обійтись без основних суб'єктів-лідерів, які його здійснюють і приймають остаточне рішення у справі. При характеристиці окремих адміністративних проваджень необхідно враховувати специфіку кожної групи суб'єктів. Це дозволить більш чітко окреслити їх правовий статус та розкрити функціональні обов'язки в адміністративно-процесуальній діяльності.
Спроектувавши зазначені судження на нормативні акти, які стосуються провадження у справах про недобросовісну конкуренцію, суб'єктний склад досліджуваного провадження можна подати у вигляді схеми (Додаток 1).
Характеристиці правового статусу виділених суб'єктів і присвячено цей розділ.
2.1. Правовий статус органів, які розглядають справи
Групу суб'єктів, які здійснюють розгляд справ про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, складають: Антимонопольний комітет України (далі - Комітет), його Постійно діючі та тимчасові адміністративні колегії, державні уповноважені Комітету та адміністративні колегії територіальних відділень.
Правовий статус Комітету визначено Конституцією України [83, п.24 ст.85; п.14 ст.106] та Законом України "Про Антимонопольний комітет України"[138]. Слід зазначити, що проведення в Україні адміністративної реформи, а також адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу, вплинули на законодавче визначення правового статусу Комітету, який спочатку займав невизначене положення між законодавчою та виконавчою гілками влади [56, с.20], так як утворювався Верховною Радою України [189], був їй підзвітний, а у своїй діяльності підпорядковувався Кабінету Міністрів України?.
Офіційне закріплення за Комітетом статусу центрального органу виконавчої влади вперше було здійснено Указом Президента України від 27 червня 1999 року [147, п.1]. Указ Президента від 15 грудня 1999 року [171] підтвердив даний статус, а Закон України від 13 липня 2000 року [145] закріпив положення про те, що Комітет є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом. Але Законом України від 20 листопада 2003 року [144] Комітету повертається невизначеність у статусі - відповідно до нової редакції ст.1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України":
"Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності" [138, ст.1].
Отже, Комітет є органом, який здійснює державну політику у сфері захисту конкуренції у підприємницькій діяльності. Як правильно відмічає М.Азаров "...хоча забезпечення розвитку ефективного конкурентного середовища є спільною справою всієї виконавчої влади, особливу роль в ньому відігравав і відіграє державний орган, метою діяльності якого є забезпечення захисту конкуренції у підприємницькій діяльності" [13, с.4]. Комітет діє від імені і за дорученням держави, у межах встановлених нею повноважень, тому в його діяльності знаходить свій вираз публічно-правовий, тобто державний інтерес у зазначеній сфері.
Особливості спеціального статусу Комітету обумовлюються його завданнями та повноваженнями. "Основним завданням Комітету є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині: 1) здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень у цій сфері; 2) контроль за концентрацією, узгодженими діями суб'єктів господарювання; 3) сприяння розвитку добросовісної конкуренції;
4) методичне забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції" [138, ст.3].
Повноваження Комітету згруповані у Законі за сферами: 1)здійснення ко