Розділ 2. СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК
УКРАЇНСЬКОЇ ГЕОПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ
2.1. Філософсько-світоглядні традиції української геополітичної думки
Українські мислителі, так само, як і їх зарубіжні колеги, здавна задумувалися над взаємозв'язком між географічними факторами і життям людини, формами її соціальної організації, економічним і культурним розвитком, взаєминами із зовнішнім світом. Геополітичні роздуми стародавніх українських мислителів склали міцну основу філософсько-світоглядних традицій української геополітичної думки. Основну увагу українських мислителів привертали наступні геополітичні проблеми: прагнення довести рівність всіх держав, незалежно від їх геополітичного потенціалу; пошук геополітичних стратегій подолання спільних проблем людства та створення на основі рівності і взаємоповаги народів великих федеративних об'єднань; пошук шляхів ефективного використання геополітичних факторів для досягнення процвітання країни; дослідження впливу геополітичних факторів на особливості формування людини як біологічної та соціальної істоти, на різні сфери суспільного життя, включаючи форми організації державного устрою, розвиток економіки, науки, культури.
Під впливом історичних обставин однією з перших геополітичних проблем, над якою здавна задумувалися українські мислителі, було прагнення довести рівність всіх держав, незалежно від їх геополітичного потенціалу. Так, намагаючись довести рівність всіх держав у своїх суверенних правах, митрополит Іларіон Київський (ХІ століття) в "Слові про закон і благодать" (1037-1050 рр.) виклав концепцію історії людства, в якій доводилася рівність всіх народів перед Богом, незалежно від часу прийняття ними християнства: "Хто ще є таким величним як наш бог? Він один, що творить чудеса, встановив закон, що передує істині та благодаті, щоб у ньому обвиклося людське єство, від многобожія язичницького відходячи до віри в єдиного бога, щоб людство як посудина осквернена, але омитий, як водою, законом та обрізанням, сприйняло би молоко благодаті і хрещення" [98, с.45]. Іларіон гнівно відкидав спроби окремих народів вважати себе єдиним богообраними, вищими за всі інші: "Вдосконалення в іудеїв недостатнє через ревнощі їхні, оскільки не розповсюджувалось на інші народи, а тільки на Іудею. Спасіння ж у християн - благе і щедре, простирається у всі кінці землі" [98, с.47-48]. Такі слова митрополита можна розглядати одночасно як продуманий геополітичний крок, який формалізував рівність прав Київської Русі з правами інших країн, які виникли раніше за неї або раніше прийняли християнство; а також - як основоположний принцип ведення міжнародних відносин, що базувався на ідеях рівності і взаємоповаги. Цей принцип українські мислителі пронесли крізь віки й зберегли донині.
На рівності прав Київської Русі з іншими країнами наголошував і монах Києво-Печерського монастиря Нестор Літописець у своїй праці "Повість минулих літ" (1113 р.). При цьому, мислитель використовував такий вагомий на той час аргумент, як доведення стародавності народу і його походження від біблійних героїв. Нестор стверджував, що слов'яни з'явилися після руйнування Вавилонської вежі та були нащадками Ноя, який пережив великий потоп: "Після зруйнування стовпа і поділу мов взяли сини Симові східні країни, а Хамові сини - полудневі країни, Афетові ж сини взяли захід і опівнічні країни. Від цих же сімдесяти і двох народів був і народ слов'янський племені Афетового, названий норцями, що суть словени" [223, с.10-11].
Для доведення давнього прилучення Київської Русі до загальносвітового розвитку Нестор також писав про відвідання київських гір апостолом Андрієм Первозванним, який передрік появу тут великого міста: "Понад морем Руським учив святий апостол Андрій, Брат Петрів, як його називають... І прийшов до гирла Дніпровського і звідти пішов по Дніпру горі, і за призначенням Божим прийшов і став горами на березі. І вставши зранку, рече учням своїм, що були з ним: "Бачите гори оці? Яка на горах цих возсія благодать Божа, і має бути город великий і багато церков бог воздвигне". І зійшов на гори ці, і благословив їх, і хрест поставив, і помолився Богу, і зійшов з гори тої, де опісля постав Київ" [223, с.14-15].
Ідея рівності народів, закладена ще в працях митрополита Іларіона, не залишала українських мислителів. Так, через кілька століть Іван Вишенський (приблизно 1538-1620 рр.) у своїй праці "Краткословна відповідь Петру Скарзі" різко виступав проти спроб поляків примусити українців зректися своєї національності і православної віри, які начебто нижчі за польську національність та католицизм. Звертаючись до польських можновладців та їх українських "помічників", І.Вишенський нагадував, що природна і божественна суть всіх людей однакова: "Або ти не холоп такий же, скажи мені! Або ти не таж матерія, глина і персть... Або ти не те ж тіло і кров! Або ти не таж жовч, харкотини, слина і тління! Або ти з каменю витесаний і не маєш кишок і слизу хлопського" [31, с.100-101]. Дослідник нагадував, як Ісус Христос показав приклад рівного ставлення до інших людей: "Сам всім, а не одному ноги умив і першість в послідності, а не господські всім зобразив" [32, с.177].
Справу Нестора Літописця, який доводив рівність русичів-українців із іншими народами за допомогою історіософської концепції їх походження від біблійних героїв, через багато століть продовжив український козацький літописець, гадяцький полковник Григорій Іванович Граб'янка (?-1738 рр.). У своєму літописі (1710 р.) він виклав історію України від давніх часів до 1709 р. При цьому, мислитель виводив родовід українців-козаків від хозарів, яких називав нащадками сина біблійного героя Яфета - Гомера: "Народ малоросійський, прозваний козаками, має що-найдавніше походження від скіфського роду, - котрий, як кажуть, жив аж біля гір Алянські Аляни, біля річки, що протікає через Бухарську землю в Хвалинське море, - від хозар, що своєю спорідненістю сягають племені першого Яфетового сина Гомера. Після того як ці найдавніші Гомери чи Кимери чи Цим