РОЗДІЛ 2
ПІДГОТОВКА ВЧИТЕЛІВ ДО КЛАСНОГО КЕРІВНИЦТВА
В СИСТЕМІ ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ:
ФОРМУЮЧИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ
2.1. Методика підготовки вчителів до класного керівництва в системі підвищення кваліфікації
У Національній доктрині розвитку освіти вказано, що підготовка педагогічних працівників, їх професійне вдосконалення є важливою умовою модернізації освіти [130].
Відповідно до Закону України "Про освіту" [60], Положення про республіканський (Автономної Республіки Крим), обласні та Київський і Севастопольський міські інститути післядипломної педагогічної освіти [167] мета системи підвищення кваліфікації, як складової післядипломної освіти, полягає в задоволенні індивідуальних потреб педагогічних працівників в особистісному та професійному зростанні, а також забезпеченні держави кваліфікованими кадрами високого рівня професіоналізму, здатними компетентно й відповідально виконувати посадові функції.
Отже, основне завдання системи підвищення кваліфікації полягає у створенні оптимальних умов для постійного оновлення знань, удосконалення вмінь класних керівників, необхідних їм для проведення виховної роботи зі школярами відповідно до сучасних вимог; залучення педагогів до науково-дослідницької, інноваційної діяльності з проблеми виховання, пошук та підтримка творчих ініціатив учителів, підвищення інтелектуального та загальнокультурного рівня.
Проаналізувавши багаторічний досвід підготовки вчителів до класного керівництва в системі підвищення кваліфікації, ми прийшли до висновку, що для виконання поставлених завдань необхідно переосмислити зміст роботи з класними керівниками та розробити новий організаційний механізм підвищення рівня їхньої психолого-педагогічної компетентності.
Насамперед, ми проаналізували наукові праці Р.Г.Гільборга, П.С.Дементьєва [41], Л.І.Дудіної [50], Б.А.Дяченка [51], А.М.Єрмоли [53], І.П.Жерносека [54], І.В.Жуковського [55], Н.І.Клокар [83], Н.Г.Комаренко [87], І.Маслікової [104], Л.М.Мітіної [111], Л.Я.Набоки [124], І.Г.Осадчого [139], О.Є.Остапчук [143], Т.С.Рабченюк [187], О.Л.Сидоренко [201] та інших, в яких розкривається проблема підвищення кваліфікації, а саме - організації методичної роботи з педагогічними кадрами, єдності та наступності всіх рівнів системи підвищення кваліфікації (методична робота на шкільному, районному (міському), обласному рівнях) та курсове підвищення кваліфікації. Аналіз вищеназваних праць засвідчив, що за останнє десятиріччя науковцями теоретично обґрунтовані, а практиками експериментально апробовані різні моделі організації методичної роботи з учителями.
Спільним для вищеназваних науковців є те, що в основу організації методичної роботи вони покладають особистісно орієнтований підхід до підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, залучення вчителів до науково-дослідницької діяльності, формування усвідомленого розуміння необхідності свого професійного зростання.
Окрім того, можна відмітити, що відбувається якісний перехід від діагностики утруднень і недоліків у практичній діяльності вчителів до діагностики рівня їх професійної компетентності. Саме на цій основі науковцями розробляються альтернативні моделі організації методичної роботи з педагогічними кадрами.
Розробка інноваційних організаційних структур методичної роботи спостерігається в закладах освіти нового типу - гімназіях, ліцеях, колегіумах.
Отже, з другої половини 90- років ХХ століття і в наш час спостерігається якісний перехід від пошуку шляхів оптимізації традиційної методичної роботи до розробки концепцій підвищення кваліфікації, а на цій основі проектування організаційних структур методичної діяльності з педагогічними кадрами.
Теоретичною базою розробки методики підготовки вчителів до класного керівництва стали наукові дослідження А.Г.Аганбегяна [182],
Г.А.Дмитренка [47], С.О.Єфремова, Г.Г.Кришина, М.М.Волобринського [52], І.В.Жуковського [56], В.М.Інякіна [69], Б.З.Мільнера [107; 118; 109; 133], Ю.І.Калініченка, Н.М.Мартиненка, В.А.Сокирко, І.І.Січка [74], Г.С.Одінцової, В.І.Горошка, Л.О.Лімонової [136], В.В.Олійника [137], Г.С.Поспєлова, В.О.Ірікова [181], П.І.Третьякова [217], Р.І.Черновол-Ткаченко [225], М.Г.Чумаченка, А.П.Савченка, В.Г.Коренєва [226], Н.Стефанова, К.Сімеонова, К.Костова, С.Качаунова [212] та інших, в яких розкривається проблема формування організаційного механізму, основою якого є програмно-цільовий підхід до управління; Б.М.Герасимова, В.І.Глуцького, О.О.Рабчуна [39] та інших з проблеми організаційного проектування; Ю.П.Васильєва [31; 138; 210], Б.З.Мільнера [107] щодо особливостей матричної форми організації діяльності.
Так, Г.А.Дмитренко [47], Б.З.Мільнер [107; 108], В.В.Олійник [137] та інші, розглядаючи еволюцію поглядів на сутність і зміст управління, аналізуючи тенденції світового й вітчизняного менеджменту, приходять до висновку, що в останні десятиліття спостерігається формування організаційного механізму "за цілями і результатами", тобто запровадження цільового підходу до управління і на його основі побудова динамічних організаційних структур.
В.В.Олійник вказує, що цільовий підхід полягає в розгляданні будь-якого соціального об'єкта галузі освіти як функціонуючої цілісної системи, ефективність якої залежить від того, наскільки організованою є діяльність її елементів. Сутність даного підходу, на думку науковця, полягає у віднайденні внутрішнього механізму управління соціальним об'єктом як соціальною системою, всі елементи й частини якої мають злагоджено й синхронно взаємодіяти в рамках єдиної цілісності [137, с. 112].
Г.А.Дмитренко [47], В.В.Олійник [137], Б.З.Мільнер [107], Н.Стефанов, К.Сімеонов, К.Костов, С.Качаунов [212] та інші визначають, що цільове управління передбачає:
1. Управління діяльністю, тобто визначення змісту цільового призначення та функціональних обов'язків усієї організації як соціальної системи, виявлення загальних цілей, аналіз можливостей системи з точки зору необхідного рівня її розвитку, окреслення видів робіт чи певн
- Київ+380960830922