РОЗДІЛ 2. ШЛЮБ ЯК ПІДСТАВА ВИНИКНЕННЯ
ШЛЮБНО-СІМЕЙНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Сімейні правовідносини - це наслідок застосування норм шлюбно-сімейного законодавства до конкретних відносин у сфері шлюбу і сім'ї.
Основу сімейних правовідносин становлять немайнові особисті відносини. У сімейному праві особисті права не пов'язані з майновими, але вони посідають чільне місце в усій системі правовідносин[71].1
Встановлення правової природи шлюбу та шлюбно-сімейних правовідносин багато в чому залежить від підходу до виявлення галузевої приналежності сімейного права, оскільки тут сформувалося в основному два погляди на цю проблему. Так, представники сімейно-правової науки розглядають сімейне право як самостійну галузь права[180;94;134;169]2, окремі ж представники цивільного права вважають сімейне право підгалуззю цивільного права[82]3.
Питання виокремлення сімейного права в окрему галузь права обговорюються в науці досить тривалий час[220]4. Цей факт обумовлюється насамперед тим, що історично (до 1926 року) в Україні сімейні правовідносини входили до кола цивільних правовідносин і регулювалися цивільним законодавством. І лише після Великої Жовтневої соціалістичної революції виявилися тенденції виокремлення сімейного права в окрему галузь, а існуючі політичні та економічні умови сприяли з часом закінченню цього процесу.
Прийняття у 1926 році першого в Україні окремого "Кодексу законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану УРСР" започаткувало традицію регулювання сімейних відносин окремим кодифікованим нормативним актом, а також формування й розвиток сімейного права як окремої галузі права.
Точка зору, відповідно до якої сімейне право вважається підгалуззю цивільного права, мала змогу реалізуватися в правовій системі України, оскільки в первісному проекті ЦК України (1996)[40]1 положення сімейного права закладалися в окрему книгу. Але потім вона була вилучена з проекту ЦК України і реалізована у вигляді нового Сімейного кодексу, який набрав чинності з 01.01.2004 року.
Слід зазначити, що питання щодо самостійності сімейного права як галузі права залишається дискусійним. І навіть прийняття нового Сімейного кодексу України окремо від Цивільного ще не свідчить про продовження традиції, що склалася, і є однією з підстав для виокремлення сімейного права в самостійну галузь. На даний момент це питання ще не вирішене.
Таким чином, сімейне право - це сукупність правових норм, що регулюють особисті немайнові та майнові відносини між подружжям; між батьками та дітьми; усиновлювачем та усиновленим; між батьком і матір'ю дитини стосовно її виховання, розвитку та утримання; а також між бабою, дідом, прабабою, прадідом та онуками, правнуками; рідними братами й сестрами; мачухою, вітчимом і падчеркою, пасинком, а також іншими членами сім'ї, що визначаються в СК України.
З цього визначення можна зробити висновок, що предметом сімейного права, як і цивільного, є майнові та особисті немайнові відносини, які виникають між чітко окресленим колом осіб і мають свої особливості[220]2.
Так, майнові відносини у сімейному праві відрізняються від майнових відносин у цивільному праві тим, що не обов'язково мать вартісний характер. Наприклад, при визначенні розміру аліментів відсутня взаємна оцінка майнових витрат, що робилися одним членом сім'ї на користь ін________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ливості. Так, на відміну від цивільно-правових відносин вони формуються тільки між конкретними чітко визначеними членами сім'ї, родичами або особами, що до них дорівнюються. І хоч особисті відносини є визначальними в сімейних відносинах, правом регулюється лише їх невелика частка. Це пояснюється тим, що основна частина цих відносин знаходиться поза межами правового регулювання і може регулюватися лише нормами моралі.
У зв'язку з тим, що дискусія про самостійність сімейного права як галузі права в науці триває, окремі наукові дослідження особливостей предмета сімейно-правового регулювання та порівняння їх з особливостями предмета цивільно-правового регулювання, в зазначеній роботі не проводяться, оскільки є предметом самостійного дослідження[55;227;71;72]1.
С________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ня і утримання дітей. Тривалий характер сімейних правовідносин значною мірою визначається тим, що в їхній основі лежать не обмежені часом суспільні відносини спорідненості або інші близькі відносини між особами (усиновлення, шлюб).
На вимоги, що випливають із сімейних правовідносин, не поширюється позовна давність, за винятком випадків, зазначених у законі. Ці обставини не можна обмежувати строком, вони за своєю природою призначені до тривалого існування. Сімейно-правові відносини часто виникають як безстрокові, тому що подружні права і обов'язки продовжуються все життя.
В той же час є сімейні відносини, які обмежуються строком, але вони характеризуються певною тривалістю. Наприклад, батьківські права та обов'язки щодо виховання дітей продовжуються і по досягненні дитиною 18 років.
Для дослідження питань щодо шлюбу як підстави виникнення шлюбно-сімейних правовідносин необхідно визначити поняття сім'ї, яке розрізнюють у соціологічному та юридичному розумінні.
В соціологічному розумінні сім'я - це об'єднання осіб, що ґрунтується на шлюбі чи спорідненості, пов'язане особистими чи майновими відносинами, взаємною підтримкою та вихованням дітей[220]1.
В юридичному розумінні сім'ю складають особи, які проживають разом, пов'язані спільним побутом і мають взаємні права та обов'язки (ст. 3 СК України). Сім'я є первинним та основним о
- Київ+380960830922