РОЗДІЛ 2
СЛОВОТВІРНИЙ ПОТЕНЦІАЛ БАГАТОЗНАЧНОГО ДІЄСЛОВА ТА УМОВИ ЙОГО РЕАЛІЗАЦІЇ В ІМЕННИКОВИХ ДЕВЕРБАТИВАХ
2. 1. Багатозначність та словотвірний потенціал дієслова
За спостереженнями В.В.Виноградова, серед усіх частин мови дієслово виявляє найширші словотвірні зв'язки. Дієслово - найбагатша за своїми словотвірними можливостями частина мови [39, с. 337]. Сучасний стан вивчення дериваційних можливостей дієслова дає нам усі підстави погодитися з думкою вченого, висловленою більше 50 років тому, оскільки ця частина мови реалізує словотвірні зв'язки як на внутрішньокатегорійному (частиномовному), так і на міжкатегорійному (міжчастиномовному) рівнях. Зокрема, питання дієслівного словотвору досліджене у працях російських мовознавців [32; 62; 162; 186; 225; 292 та ін.] та в україністиці (Т.М.Возний [53], А.П.Загнітко [90; 91], В.С.Ільїн [103], В.М.Русанівський [206], С.О.Соколова [234], А.А.Юрчук [302] тощо). Не залишилися поза увагою дослідників також проблеми віддієслівного словотвору - іменників та прикметників, хоча віддієслівні ад'єктиви є відносно маловивченими як у вітчизняному, так і в зарубіжному мовознавстві [128; 185; 286].
В останні десятиріччя спостерігаємо виразний поворот лінгвістики до вивчення змістової сфери мови. Активізація семантичних досліджень найбільше помітна в галузі синтаксису. Проте й у словотворі поступово змінюється підхід до розгляду досліджуваних явищ та процесів: усе більшої актуальності набуває проблема вивчення семантичних питань дериватології, внаслідок чого особливої актуальності набуває дослідження словотвірного потенціалу різних частин мови.
Проблема словотвірної потенції (словотвірного потенціалу) є частиною загальної проблеми лінгвістичної потенції. Вона зародилась у працях В.В.Виноградова 50-х років [41, с. 56-57], однак у дослідженнях сучасних дериватологів, у кращому випадку, присутня у "тезисному вигляді" [87], хоча її складності й важливості ніхто з дослідників не заперечує.
Нині поняття потенційних можливостей мовних одиниць розглядають стосовно різних мовних рівнів. Найменш дослідженим у цьому аспекті є словотвір. Однією з перших використала поняття потенції й валентності стосовно словотвірної проблематики М.Д.Степанова [239; 240]: "З метою стандартування термінології.. ми будемо вживати термін "валентність" у його широкому розумінні, тобто як сполучувальну здатність однорівневих одиниць мови..; при цьому валентність ми будемо розуміти і як потенцію, і як її реалізацію, тобто одночасно і як фактор мови, і як фактор мовлення" [240, с. 8]. Однак ці поняття слід розрізняти, розуміючи потенцію "як закладену в основі слова здатність породжувати нові семантично і граматично залежні від неї слова", а валентність - "як здатність основ утворювати комбінації з афіксами" [19, с. 18]. Отже, словотвірна потенція як категорія абстрактної можливості реалізується у валентних властивостях основ, тобто у їхній вибірковій здатності сполучатися з певним набором афіксів. Цей вид валентності кваліфікують як "внутрішній" [239; 240].
Словотвірний потенціал у мовознавстві розуміють також як "внутрішньо закладену в слові здатність породжувати похідні з наперед визначеною семантикою" [87, с. 181]. Проте словотвірна потенція не визначає конкретні типи побудови моделей мотивованих утворень, а лише передбачає їхні можливі лексико-граматичні розряди. Тому, відповідно, ступінь реалізації дериваційних можливостей мовної одиниці зумовлений передусім її лексико-граматичним значенням, кількістю лексичних та граматичних сем, які ця одиниця спроможна передати, транспортувати у мотиват.
Виразниками словотвірних потенцій мови, її словотвірних можливостей є потенційні слова, тобто такі, "яких фактично немає, але які могли б бути, якщо того б захотіла історична випадковість..." [44, с. 327]. Потенційні слова співіснують чи можуть співіснувати у мові поряд із узуальними. "Імпровізоване мною слово, - писав Ф. де Соссюр, - вже існує в потенції мови, а його здійснення в мовленні є факт незначний у порівнянні із самою можливістю його утворення" [236, с. 154]. Виникнення потенційних слів відбувається за рахунок реалізації мовною одиницею закладеного в ній словотвірного потенціалу, здатності виступати базою для творення іншої вторинної одиниці, бути мотиватором. Потенційні слова заповнюють порожні клітини дериваційних парадигм - так звані словотвірні лакуни [208, с. 133], а тому належать до резерву, за рахунок якого розвивається словотвірна система мови [119, с. 473-474].
Комплексний підхід до вивчення словотвірного потенціалу українського дієслова передбачає встановлення ієрархії семантичних факторів, релевантних для реалізації його дериваційних можливостей. Важливим і необхідним складником цього процесу є також визначення тих семантичних ознак дієслова-мотиватора, які не мають формального вираження, але є релевантними у сфері словотвору, тобто таких, що "визначають наявність мотиватів, сприяють новоутворенням за певною словотвірною моделлю" [261, с. 178]. Найефективнішим способом виявлення "прихованих" семантико-граматичних якостей дієслова, визначальних для міжчастиномовної деривації, є зіставлення формально тотожних одиниць - ЛСВ багатозначного мотиватора або дієслів-омонімів.
Завдання вивчення словотвірних можливостей дієслова тісно пов'язане з проблемою його семантичної організації. На думку Н.Є.Грушко, під час віддієслівного словотвору особливим чином організована семантична структура дієслова набуває динамічності, і з'ясування його "поведінки" як мотиватора розкриває проблему семантики дієслова [77, с. 3]. Окрім того, "особливості семантичної структури дієслова визначають його словотвірні можливості, обсяг та характер мотиваційних зв'язків, які воно здатне утворювати" [308, с. 134]. Зважаючи на це, Н.Є.Грушко визначає три пласти дієслівної семантики, що визначають дериваційні можливості цієї частини мови: 1) темпоральний (дієслово репрезентує позначувану ним ситуацію як процес, розгорнутий у часовому вимірі, що має різну спрямован
- Київ+380960830922