РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ
2.1. Методи досліджень
Для вирішення поставлених у роботі задач у вагітних жінок з хронічним пієлонефритом дослідження проводили в наступних напрямках:
1. Клініко-статистичний аналіз 390 пологів. Вивчено перебіг вагітності, пологів та стан новонароджених у 390 жінок з хронічним пієлонефритом. Використані дані архіву інституту педіатрії, акушерства та гінекології АМН України.
2. Клініко-параклінічні дослідження 273 вагітних жінок (з них 180 - з хронічним пієлонефритом і 93 здорових вагітних).
У всіх групах вагітних проведені лабораторні дослідження що включали визначення вмісту гормонів та їх матаболітів. Для цього у динаміці вагітності визначали вміст у крові вагітних 11-ОКС, серотоніну, прогестерону, хоріонічного соматомаммотропіну; рівень ?2-мікроглобуліну в крові та сечі; вміст у сечі 17-КС та естріолу.
3. Мікробіологічне дослідження сечі, виділень із піхви (визначали бактерії, гриби роду кандида і мікоплазми), зішкрібків з уретри та цервікального каналу, включаючи визначення мікоплазми і хламідій.
Для визначення стану запального процесу проводили виявлення протимікробних імуноглобулінів (тест БПА) у сечовому осаді.
4. Розробка алгоритму прогнозування гіпотрофії плода у вагітних з запальними захворюваннями.
5. Розробка удосконалених лікувально-профілактичних заходів, направлених на зниження частоти ускладнень вагітності, антенатальну охорону плода при захворюваннях нирок нирок та вивчення їх ефективності.
Визначення вмісту в сироватці крові вагітних ?2-мікроглобуліну в крові та сечі (?2-МГ) проводили методом радіоімунного аналізу, основу якого складає конкуренція між міченим радіонуклідом речовиною та його вимірюваним аналогом в досліджуваній пробі крові, закомплексированим зі специфічним єднальним з'єднанням (чи антитілом білком-носієм).
Рівень 11-ОКС в плазмі крові визначали флюориметричним методом De Moor et al. (1960), вміст серотоніну - також флюориметричним методом С. Юденфреда (1965). Екскреція 17-КС визначалась за уніфікованою методикою (А.Г. Резников, 1980).
Кардіотокограму (КТГ) плода записували з допомогою кардіотокографу фірми "Biomedica". При оцінці кардіотокографічної кривої використовували функціональний нестресовий тест (НСТ). Інтерпретацію змін здійснювали по шкалі Фішера (1976).
Для оцінки функціонального стану фетоплацентарного комплексу і плаценти проведено вивчення хоріонічного соматомаммотропіну та прогестерону в крові, естріолу і метаболіту прогестерона прегнандіолу в сечі, а також аналіз кольпоцитограм вагітних.
Вміст естрадіолу, прогестерону та хоріонічного соматомаммотропіну в крові визначали радіоімунологічним методом з використанням діагностичних наборів СЕА-IRЕ-SORIN (Франція) та СТЕРОН-П-ЗН.
Екскреція естріолу вивчалась за методом Ittrich G. (1958) в модифікації С.Д.Булієнко та співавт. (1973). Вказані методи основані на проведенні реакції Кобера, суть якої полягає в утворенні пофарбованих продуктів після обробки естрогенів сірчаною кислотою з гідрохініном (А.Г.Резников, 1980). Екскрецію прегнандіола вивчали за методом Guterman H. (1960).
Для вивчення особливостей гормональної стимуляції на піхвовий епітелій у обраного нами контингенту хворих проведен аналіз кольпоцитограм. Фарбування піхвових мазків виконувалось за поліхромним методом Шорра. Для кількісної оцінки кольпоцитологічних даних обчислювалися індекси дозрівання, каріопікнотичний індекс та еозінофільний індекс (М.Г.Арсеньева, 1977). Визначення типів піхвових мазків проводили згідно прийнятим в літературі класифікаціям кольпоцитограм для періоду вагітності (Л.Л.Левинсон, 1975; Л.В.Тимошенко та співавт., 1981; М.А.Базарнова та співавт., 1985). Виділяли наступний тип мазків: відповідний терміну вагітності чи мазок типу "прогресуюча вагітність", а також патологічні типи мазків - "естрогенний", "атрофічний" і регресивний "дистрофічний".
Для мікробіологічного дослідження зразки сечі та виділень із піхви забиралися в такий спосіб: у стерильну пробірку при дотриманні всіх принципів забору матеріалу збиралася середня порція сечі. Виділення із піхви бралося стерильним тупфером також у стерильну пробірку. Потім зразки сечі і виділення з піхви висівалися на три середовища: на кров'яний агар для виділення бактерій; на середовище Сабуро для виявлення грибів роду кандида; на спеціалізоване середовище для виділення мікоплазм.
Проводили ідентифікацію мікроорганізмів. Визначення ступеня інфікування бактеріями здійснювалося по кількості вирослих колоній, згідно В.С.Рабинскому і В.Е.Ромадану (1966). Після визначення виду вирослих мікроорганізмів і обліку їхньої кількості виявляли їх чутливість до антибактеріальних препаратів. У сечовому осаді виявлялися протимікробні імуноглобуліни (тест на бактерії, покриті імуноглобулінами - БПА (Thomas et al., 1974). Для з'ясування наявності хламідійної інфекції брали зішрібки з уретри та цервікального каналу і проводилося дослідження хламідійного антигену методом прямого имунофлюоресцентного аналізу за методикою В.Е.Панкратовой і співавт. (1983) з використанням люмінесцентних сироваток виробництва НДІ ЕМ ім.акад. Н.Ф.Гамалея. Хламідійні включення визначалися в епітеліальних клітинах цервікального каналу. Даний метод відносять до високочутливих і специфічних тестів діагностики урогенітальних хламідіозів (А.А.Шейнин, И.И.Мавров, 1983).
Цитоплазматичні включення хламідій в епітеліальних клітинах зішкрібних препаратів виявлялися з допомогою забарвлення за методом Романовського-Гімза, а також з використанням методики, запропонованою Woodland R.W. (1982), в модифікації співробітників лабораторії мікробіології НДІ урології та нефрології (А.В.Руденко, И.Г.Лукомская, 1988). Виділення мікоплазм з сечі проводилося на спеціальних живильних середовищах, основу яких складав тритичний перевар бичачих сердець.
Наряду з вищевикладеними методиками проводилися загальноклінічні дослідження (загальний аналіз крові та сечі, проби