РОЗДІЛ 2
ВИВЧЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ КОМУНІКАТИВНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ МЕНЕДЖЕРІВ У РЕАЛЬНІЙ ПРАКТИЦІ ВУЗІВСЬКОГО НАВЧАННЯ
2.1. Програма та методика експериментального дослідження
Характерною рисою сучасного теоретичного підходу до вивчення проблеми комунікативної підготовки майбутніх менеджерів та аналізу психологічних детермінант, які сприяють чи не сприяють ефективності даної підготовки є надзвичайна розмитість меж ймовірних досліджень, проблема відбору адекватних методів дослідження, недостатня розробленість теоретико-методологічних підходів до вивчення даної проблеми.
На сьогоднішній день в психолого-педагогічній літературі розглядається декілька напрямів щодо вдосконалення комунікативної підготовки майбутніх менеджерів: вивчення індивідуальних комунікативних здібностей, якостей та властивостей, формування комунікативних вмінь та навичок, підвищення комунікативної компетентності менеджера; дослідження детермінант комунікативного потенціалу спеціалістів, які працюють з людьми, засвоєння ними необхідних теоретико-комунікативних знань; вдосконалення різноманітних спеціалізованих форм комунікативної підготовки (психологічних тренінгів, ділових ігор, ситуаційних вправ, дискусійних методів). Кожен із названих напрямів заслуговує на особливу увагу і може бути складовим компонентом загальної системи вивчення та оптимізації комунікативної підготовки.
В цілому, слід зазначити, що різноманітність використовуваних для дослідження процесу комунікативної підготовки методик, прагнення звести їх в єдину систему, сприяє частковому подоланню труднощів, які пов'язані із специфікою управлінської діяльності. При цьому врахування зовнішніх і внутрішніх, позитивних та негативних чинників, які впливають на цей процес, сприяє значному розширенню можливостей дослідника та збільшує ймовірність одержання надійних результатів.
Спираючись на вищевикладене, а також, враховуючи зростаючі вимоги до системи підготовки кадрів управління, розроблена нами програма вивчення психологічних особливостей комунікативної підготовки майбутніх менеджерів передбачала врахування відомих вітчизняних та зарубіжних концепцій, які розкривають основні закономірності і принципи розвитку особистості у спілкуванні.
Важливим для дослідження цих питань є положення про те, що така підготовка обумовлена вихованням особистості, орієнтованої на співробітництво, готової і здібної до спілкування, здатної бути учасником діалогу та спільної комунікативної діяльності [116; 119; 120; 159; 160]. Більш того, комунікативна підготовка менеджерів повинна здійснюватись в процесі взаємозв'язку індивідуальних комунікативних характеристик суб'єкта, соціально-психологічних факторів групової взаємодії та особливостей організації вузівського навчання.
Отже, в загальному вигляді дослідження психологічних чинників комунікативної підготовки передбачає реалізацію наступних завдань: вивчення індивідуальних особливостей менеджера, які впливають на рівень його комунікативної підготовки ( потреби та мотивація спілкування, комунікативні та організаторські здібності, стиль спілкування та ін); організаційно-психологічне забезпечення комунікативної підготовки майбутнього спеціаліста (розвиток комунікативної спрямованості особистості, її готовності до спілкування); вплив групових комунікативних характеристик на результативність цієї підготовки (рівень розвитку комунікативних зв'язків у групі, активність учасників взаємодії, вплив міжособистісних стосунків в групі на формування комунікативної готовності менеджера).
Тобто, основними компонентами дослідження є: мотиваційний компонент; когнітивний компонент (наявність необхідних теоретичних та практичних знань в галузі як професійної, так і комунікативної діяльності); особистісний компонент (індивідуальні комунікативні характеристики); організаційний компонент (особливості організації навчально-виховного процесу, які необхідні для ефективної професійної підготовки майбутнього менеджера).
У зв'язку з цим програма експериментально-психологічного дослідження комунікативної підготовки майбутніх менеджерів включала наступні етапи:
* визначення реальних показників найбільш інформативних комунікативних характеристик;
* створення на цій основі гомогенних груп, в яких у процесі формуючого експерименту фахова підготовка здійснюватиметься різними способами: традиційним (контрольна група) та оригінальним (експериментальна група);
* порівняльний аналіз показників комунікативної підготовки досліджуваних обох груп після завершення формуючого впливу.
При визначенні гіпотез дослідження враховувалась існуюча невідповідність між вимогами, які висуваються новою економічною, соціально-психологічною та педагогічною ситуацією в сучасній Україні, науковими здобутками та новітніми технологіями, а також реальним станом справ. Останній, зокрема, характеризується ускладненням процесу адаптації до навчання, а згодом і до професійної діяльності, низькою результативністю та неефективністю комунікативної підготовки, значними труднощами у спілкуванні.
Відповідно до теоретичних засад емпіричного вивчення психологічних аспектів комунікативної підготовки майбутніх менеджерів визначались основні напрямки дослідження: підбирався методичний інструментарій та процедури, розроблялась програма інтенсифікації комунікативного розвитку учасників експериментальної групи. При цьому особлива увага зверталася на вивчення та розвиток індивідуальних комунікативних особливостей майбутнього менеджера (його комунікативних знань, здібностей, якостей та властивостей, рівень комунікабельності, мотиваційної спрямованості, розвиток потреби у спілкуванні та ін.).
У результаті дослідження індивідуальних комунікативних особливостей майбутніх менеджерів нам вдалося виокремити наступні емпіричні кореляти: рівень розвитку потреби у спілкуванні, готовність до комунікативної діяльності, показники розвитку комунікативних здібностей, рівень теоретичної та практичної підготовки до комунікативної діяльно