РОЗДІЛ 2
ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАСАДИ СТВОРЕННЯ ОПОЛЧЕНСЬКИХ ЗБРОЙНИХ ФОРМУВАНЬ В ХОДІ ОБОРОНИ
УКРАЇНИ
2.1. Соціально-політичний стан населення України та особового складу Червоної
Армії на території Української РСР.
Початок війни з Німеччиною спричинив неоднозначні почуття та сподівання у
різних верств населення України. Більшість населення східної та західної частин
України по-різному сприйняло цю подію. Значні відмінності в укладі життя
визначали позицію їх жителів на початку війни. Проте абсолютна більшість людей
і гадки не мала, що Червоній Армії доведеться відступати аж до Волги, що вся
територія України через деякий час буде повністю окупована агресорами.
З початком війни представники радянських органів влади фактично втратили свій
вплив на території Західної України. Причому деякі заходи, які проводилися ними
під час відступу, аж ніяк не сприяли збереженню лояльного ставлення населення
до влади Рад. 23 червня 1941 року наркомом внутрішніх справ СРСР Л.Берією було
наказано “негайно розпочати евакуацію ув’язнених із тюрем Західних областей
УРСР”. Для цього виділялось 778 вагонів, кінцевими пунктами були названі міста
Фрунзе, Канськ, Ачинськ, Архангельськ, Іваново, Молотов, Новосибірськ, Орел,
Саратов, Калуга, Вологда, Омськ, Тюмень, Астрахань та інші. 25 червня 1941 року
Прокурор УРСР Л.Яченін наказом № 01/04-285 зажадав від обласних прокурорів
прийняття заходів до негайного закінчення всіх справ, що перебували “у
виробництві слідчих”. Вимагалось “особливо прослідкувати за тим, щоб...
протягом 2-3 днів були закінчені всі арештантські справи”. Оскільки в умовах
швидкого просування ворога виконати наказ було практично неможливо, робилися
малоуспішні спроби переводу заарештованих вглиб країни [135, с. 48]. Справами
ув’язнених ніхто не бажав займатися, радянські керівні працівники прагнули
якомога швидше виїхати на схід. Тому під час відступу органами НКВС було
проведене масове знищення в’язнів, які ще залишалися у радянських в’язницях. Це
викликало незадоволення діями радянського уряду навіть у тих жителів України,
які раніше принаймні не висловлювали негативного ставлення до влади Рад.
Серед найголовніших заходів уряду СРСР, стосовно яких потрібно було визначитися
в першу чергу, було проведення евакуації, організація будівництва оборонних
споруд, призов резервістів до Червоної Армії, утворення народного ополчення з
місцевих жителів.
Поразки у боях з вермахтом, відступ на схід стали причиною перебазування
промисловості, запасів сировини, продукції сільського господарства у східні
райони Радянського Союзу. З військової точки зору рішення радянського
керівництва про дотримання у війні з Німеччиною тактики “випаленої землі” при
вимушеному відступі Червоної Армії можна вважати цілком правильним. Численні
приклади проведення такої тактики свідчать про зменшення темпів просування
ворога. Однак якщо в давні часи, коли людей було відносно небагато, під час
використання подібної тактики практично все цивільне населення відходило разом
з армією, залишаючи ворогові дійсно випалену землю, то у новітній час ситуація
змінилася. Велика чисельність населення набагато ускладнювала його відхід разом
із регулярною армією. Ставало практично неможливим вивезти все населення
районів, яким загрожувала ворожа окупація, у тил. До того ж потрібно було
вивозити величезну кількість промислового обладнання, техніки, переганяти у тил
багато худоби, і в той же час забезпечувати постачання регулярної армії всім
необхідним для ведення бойових дій. У такій ситуації можливості транспорту не
давали змоги не лише евакуювати все цивільне населення для класичного
використання тактики “випаленої землі”, а й робили неможливим вивезення всього
необхідного обладнання. Тому доводилося вибирати, що саме потрібно вивозити в
першу чергу. Евакуація, що проводилася радянськими урядовцями на початку війни,
найкраще показала, хто найбільше цінувався радянським режимом. У першу чергу
евакуювали представників партійного та радянського керівного апарату,
працівників НКВС, кваліфікованих робітників, а також конструкторів і
винахідників, які могли знадобитися для конструювання нових зразків озброєння.
А багато пересічних громадян були фактично кинуті сам на сам з німецьким
окупаційним режимом.
В таких умовах радянська пропаганда не лише не знаходила відгуку у великої
частини населення, а й нерідко мала небажані для керівництва наслідки. Для
того, щоб викликати у радянських людей люту ненависть до загарбників, радянські
урядовці намагалися якомога ширше описувати злочини окупантів. Однак така
політика мала і зворотний бік. Описи звірств, що їх чинили німецькі війська на
окупованих територіях, посилювали страх населення перед завойовниками. В
результаті при відступі Червоної Армії це нерідко викликало, з одного боку,
панічну втечу частини населення, а з іншого – озлоблення тих, хто не міг
виїхати. Як свідчили радянські воїни, що виходили з ворожого оточення, такі
люди були переконані, що їх спеціально залишають на поталу ворогові [16, арк.
19].
Вкрай негативно на моральний стан населення України впливали зловживання
службовим становищем та панічна втеча частини радянських керівників на схід,
що, на думку працівників НКВС, було основним джерелом паніки і панічних
настроїв у населення. В цей період у ЦК КП/б/У констатував, що нерідко мають
місце випадки, коли керівники партійних та радянських організацій у районах,
яким загрожувала окупація, кидали свої посади і самовільно відходили у глибокий
тил, перетворюючись, по суті, на зрадників. Керівники обласних партійних
організацій у ряді випадків не вживали заходів для рішучої боротьби з цим
явищем
- Київ+380960830922