РОЗДІЛ II
ФАКТОРИ, ЩО ВПЛИВАЛИ НА РОЗВИТОК ПРОТИЧОВНОВОЇ ЗБРОЇ НАДВОДНИХ КОРАБЛІВ ВМФ
СРСР У ПІСЛЯВОЄННИЙ ПЕРІОД
Серед загальних факторів, які впливають на розвиток озброєння та військової
техніки, найвагомішими, як свідчить практика, є:
рівень науково-технічного прогресу;
промислово-економічний потенціал, стан і можливості економіки держав;
спрямованість їх воєнних доктрин;
бойовий досвід, набутий у ході воєнних конфліктів, досвід навчань, результати
випробувань тощо;
ступінь розвитку озброєння та військової техніки реального чи ймовірного
противника.
Військово-технічний прогрес як форма прояву науково-технічного прогресу в
збройних силах (в армії і на флоті) включає в себе безперервний процес змін в
озброєнні та бойовій техніці. Особливим його етапом, характерним стрибком є
військово-технічна революція. Зростання технічної оснащеності як найбільш
рухливий фактор бойової моці армії та флоту неминуче вносить елемент нового у
всі сторони військової справи, зокрема в організацію військ і способи ведення
воєнних дій [80, с. 7].
На підставі аналізу літератури та джерел щодо теми нашого дослідження дисертант
визначив найвагоміші безпосередні фактори, що впливали на удосконалення
протичовнової зброї надводних кораблів ВМФ СРСР у післявоєнний період.
Безумовно, одним з найважливіших факторів впливу був процес розвитку підводних
човнів провідних країн світу як об’єктів ураження протичовновою зброєю
надводних кораблів. Іншим, не менш вагомим фактором, що вплинув на розвиток
протичовнової зброї надводних кораблів, була еволюція застосування
протичовнової зброї надводними кораблями ВМФ СРСР після Другої світової війни і
до початку 90-х років ХХ ст. Ще одним важливим фактором став досвід будівництва
протичовнових кораблів у СРСР і на території України після Другої світової
війни.
2.1. Процес розвитку підводних човнів провідних країн світу як об’єктів
ураження протичовновою зброєю надводних кораблів
Важливим фактором, який впливає на розвиток тієї чи іншої зброї, є власне
рівень і розвиток зброї та військової техніки противника як об’єкта ураження
цієї зброї. У контексті даного дослідження це положення втілюється у конкретну
тезу: на розвиток протичовнової зброї надводних кораблів ВМФ СРСР у період
після Другої світової війни значною мірою впливав процес розвитку підводних
засобів збройної боротьби противника – підводних човнів провідних країн
Заходу.
Цей фактор з метою його поглибленого аналізу та виявлення його конкретного
впливу на розвиток протичовнової зброї доцільно поділити на такі складові:
удосконалення підводних човнів, які розглядаються як об’єкт ураження
протичовновою зброєю;
фізичні поля підводних човнів, що використовуються у протичовновій зброї для їх
виявлення і підриву боєприпасів;
удосконалення зброї підводних човнів, що дозволяє протидіяти кораблям, які
атакують, і викликає необхідність розроблення нових видів протичовнової зброї;
удосконалення тактики підводних човнів, що ускладнює дії атакуючих надводних
кораблів.
У д о с к о н а л е н н я п і д в о д н и х ч о в н і в. Підводні човни –
порівняно молодий рід сил флотів. Історія їх розвитку, нараховує всього близько
ста років, хоча спроби створення підводних човнів робилися значно раніше.
Адмірал С.О. Макаров на початку ХХ ст. вважав, що в морських війнах підводні
човни будуть брати участь і у блокадах, і в діях біля берегів воюючої країни, а
згодом, і в боях у відкритому морі [161, с. 81].
Тактико-технічні характеристики російських підводних човнів наведені в табл. А.
1 [167, с. 186-197, 312-319].
На початок Першої світової війни практично всі розвинуті великі держави мали у
складі своїх військово-морських сил підводні човни. Тактико-технічні
характеристики деяких підводних човнів побудови 1914–1918 рр. наведені в
табл. А.2 [166, с. 126–131] і А. 3 [237, с. 13–14].
Аналіз табл. А.1, А.2, А.3 дає підставу зробити висновок про те, що основні
тактико-технічні характеристики підводних човнів, побудованих під час Першої
світової війни, змінилися порівняно з характеристиками підводних човнів
довоєнної побудови. Значно збільшилися розміри, водотоннажність, посилилося як
торпедне, так і артилерійське озброєння, збільшилася дальність підводного
ходу.
Період між Першою та Другою світовими війнами характеризується повільним
розвитком техніки, зброї і тактики підводних човнів. Керівники флотів основних
розвинутих держав, незважаючи на уроки Першої світової війни, переоцінили
бойові можливості великих артилерійських кораблів і недооцінили ударну міць і
перспективи розвитку підводних човнів, авіації, що стали фактично головними
силами флоту у збройній боротьбі на морі [94, с. 397]. Вони вважали, що
підводні човни спроможні вирішувати обмежене коло завдань і то не самостійно.
У міжвоєнний період розвитку надводних тактико-технічних елементів підводних
човнів приділялося більше уваги, ніж розвитку підводних. Основні
тактико-технічні елементи деяких підводних човнів, побудованих у міжвоєнний
період наведені в табл. А.6 [237, с. 35–36].
До початку Другої світової війни підводні човни були на озброєнні флотів усіх
держав, які брали участь у війні. Незважаючи на досвід Першої світової війни,
на різне воєнно-географічне положення і різні завдання флотів, на підводні
човни цих країн покладалося вирішення однакових завдань.
Важливою обставиною, що визначала завдання флотів, було співвідношення
торговельного тоннажу держав і залежність економіки від морських перевезень.
Щодо цього значний інтерес становлять загальні приблизні розрахунки, зроблені
для п’яти основних країн і зведені в таблиці (табл. А. 4 і А. 5 [111,
- Київ+380960830922