РОЗДІЛ 2
ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ЛЕКСИЧНОЇ ІНТЕРФЕРЕНЦІЇ В ГАЗЕТІ "НАШЕ СЛОВО"
2.1. Інтерференційні процеси в лексиці діаспорної газети
Загальновизнано, що більш за все інтерференція проявляється в лексиці. Рухомість лексики, її постійне оновлення є однією з причин труднощів у засвоєнні словникового складу мови її семантичного потенціалу і в правильному використанні її лексичних одиниць.
Лексична інтерференція в мовленні білінгва зумовлена ідентифікацією лексичних одиниць рідної та нерідної мов і ототожнення їх семантичних обсягів. Необхідно відзначити, що ідентифікація має місце лише тоді, коли відповідна лексика існує в рідній мові й відома білінгву. Своєрідність словникового складу і семантичної системи кожної із мов, розбіжність у семантичних обсягах слів, особливо загальновживаних, створюють умови для неминучої інтерференції в мовленні білінгва.
Проаналізувавши погляди вітчизняних дослідників, ми розуміємо лексичну інтерференцію як джерело шумів, що ведуть до виникнення помилок (у цьому випадку на лексичному рівні). Лексичний прошарок є найбільш показовим щодо виникнення і розповсюдження інтерференційних процесів.
Українська мова в сучасній літературній формі є вагомим елементом, який єднає людей, що вважають себе українцями, яким властиве почуття української національної свідомості. Велика кількість українців у всьому світі вважають українську мову своєю рідною навіть тоді, коли іншою мовою (російською, польською, англійською) вони володіють значно краще.
Щоб проаналізувати явища лексичної та граматичної інтерференції в газеті "Наше слово", потрібно розглянути становище української мови в Польщі.
Метою української преси в Польщі є збереження основних етнічних мовних ознак, оскільки лише мова об'єднує представників однієї національності у свідому етнічну спільноту. Двомовна українсько-польська періодика як складова преси української діаспори в Польщі покликана активізувати інтерес діаспорян, які недостатньо володіють українською мовою, до суспільних і культурних процесів на теренах етнічної батьківщини. Спосіб відображення цієї інформації сприяє аналізу основних тенденцій стану та розвитку української мови в діаспорі, адже сучасна українська періодика в Польщі є складовою загальної системи національної української мови, а чужоземні території саме через мову репрезентують культурно-історичні надбання української нації.
Мова періодичної преси еміграції не може бути знівельована, відокремлена чи протиставлена мові етнічних земель. Це єдина система, єдиний неподільний організм, у якому важливо зберегти та збагатити норми загальнонародного мовлення.
На етапі побудови правової суверенної держави України дедалі більшого значення набувають процеси, що відбуваються не лише в суспільному житті держави, але й поза її межами. Стрімкі зміни в розвитку нації, які безпосередньо спостерігаються в етнокультурній палітрі країни, певним чином впливають і на суспільно-політичні процеси на іноетнічних територіях, там, де українці становлять значний прошарок серед корінного населення. Не пориваючи зв'язків з етнічною батьківщиною, насамперед через засоби масової інформації, щонайбільше через періодичні видання, українці мають змогу відчувати постійний зв'язок з рідною країною, її культурою і традиціями.
Українці в сучасних кордонах Польщі становлять автохтонну групу. Пояснюється це тим, що їхні предки одвічно проживали в історичних областях - Бойківщина, Лемківщина, Підляшшя, Холмщина, Надсяння, які, перетерпівши не один переділ, належать зараз саме Польщі. Така кількість українців на території сусідньої держави, звичайно, не могла не привертати уваги урядів обох країн. Тож у 1945-46 рр. відбувся процес репатріації поляків з України та українців із Польщі. Але й після цього мало що змінилося. У 1947 р. польський уряд вдався до примусового переселення українців з південно-східних земель у глибину країни. Ця акція ввійшла в історію під назвою "Вісла" й пояснювалась з боку поляків тим, що українське населення було великою матеріальною і людською підтримкою для української повстанської армії, через що її ліквідація й ускладнювалась. Окрім того, з 1956 р. спостерігався відплив до Польщі українців, які мотивували своє рішення довоєнним польським громадянством. У 1947 - 1956 рр. не було жодної можливості вивчати українську мову в Польщі - ні в школі, ні в церкві, ні в будь-яких українських товариствах, хіба що в родинному колі. Ця остання можливість теж була обмежена, бо українські переселенці були настільки злякані, а часто й переслідувані, що уникали прилюдного вживання української мови і не вчили своїх дітей розмовляти нею. Це можна пояснити тією наполегливою міжвоєнною пропагандою, а тим більше післявоєнною, коли був витворений стереотип українця переважно з негативними рисами. Вплив усіх цих чинників на зменшення вживання української мови в Польщі став помітним відразу. Почалася ніби стихійна полонізація українців через їх відхід від рідної мови, що було особливо відчутним серед молоді.
Переломним моментом у цьому плані був 1956 р., коли з'явились перші документи Міністерства освіти про форми і методи навчання української мови, з'явились перші початкові школи з українською мовою навчання (у Білому Бурі, Банях Мазурських) і середні (український клас у педагогічному ліцеї в Бартошицах, українські класи в ліцеї в Перемишлі). Уводиться україністика і до вузів.
У середині 60-х років у Польщі було 134 осередки навчання української мови, в яких засвоювали рідну мову понад 3,5 тис. дітей. Однак під кінець 60-х років українське шкільництво почало занепадати, а в 70-х роках воно пережило особливо важкий період, що, без сумніву було пов'язане з ускладненням мовної ситуації в Україні.
У 1986/87 навчальному році в Польщі діяла вже лише одна українська початкова школа та кілька українських класів у польських школах. Некраще становище й на сьогодні. Отож, і не знає молодь мови своїх батьків та дідів.
Наприкінці ХІХ - на початк