РОЗДІЛ 2
СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНІ ТА СИНТАКСИЧНІ МОДЕЛІ В АОП НАЗВ СПОРІДНЕНОСТІ
У поетичній мові ХХ ст. НС мають різну активність і частоту вживання. Як засвідчують матеріали словника (див. Додаток А), функціонально навантаженими є лексеми мати (1482), син (691), батько (306), брат (284), дитина (209), сестра (192), дочка (184), дід (129), сім'я (92), баба (85), рід (61), батьки (48), прадід (32), дядько (42), родина (41), правнук (19). Назви ж тітка (15), невістка (10), свекруха (4), племінник (3), теща (3) та ін. є рідковживані (див. таблицю 2.1.).
У мові поезії ХХ ст. зафіксовано вживання полісемів на позначення родинних стосунків у кожному зі значень, виділених у загальномовному словнику (СУМ). Тому в тих чи інших контекстах функціонування НС ми зважали на специфіку їх семантики. По-перше, назви баба, дитина, дід, дочка, дядько, жінка, син, тітка, чоловік у загальномовному словнику мають кілька значень і залежно від контексту можуть позначати осіб за віковою належністю або за статтю, а слова батько, брат, дочка, мати, сестра, син - виражати також і шанобливе ставлення мовця до адресата. Вживання такого типу, коли контекст дає чітку диференціацію названих значень, ми не беремо до уваги, наприклад: Це країна і жінка - та жінка, що поруч, // І освідчення в ніжності в тиші троянд (Дзюба); Дядько, // немов лелека, // збоку саней майорить (Горл.). По-друге, семантичний зміст НС визначаємо за назвою аналізованої поезії або контекстуально. Наприклад, у реченні "І сказала рідна тітка: // - Ти до Лідок не ходи" (Гол.) значення лексеми тітка визначається контактною сполучуваністю з прикметником рідна, який вказує на сему 'спорідненість'. У вживаннях типу "Поїхали на Сквиру, на гриби ..., // Де дядько крише підсвинкам буряк, // Де тітка гусям - гиля, гуси, гиля!" (Вінгр.) названа сема визначається ситуативно: ліричний герой цілеспрямовано відвідує домівку
рідних йому людей - тітки й дядька.
Вивчаючи текстове оточення тієї чи іншої НС, ми також враховували дискурсивну типологію аналізованих номінацій-полісемів, що експлікують значення "сторонні особи протилежної статі" / "споріднені особи". Наприклад, у мікроконтексті "Переляканому чоловікові // Щось вичитує гнівно жінка" (Бровч.) назва чоловік може тлумачитися подвійно: 1.Особа чоловічої статі; 2. Одружена особа чоловічої статі стосовно до своєї дружини (СУМ, ХІ, 349). У подібних випадках іменники характеризуються як назви спорідненості, а їх поетичні контексти включено в джерельну базу роботи.
За спостереженнями вчених, семантичні й асоціативні потенції слова не обмежені. Зокрема, В.Русанівський зазначав, що "історія слова включає в себе більше значень, ніж ті, що воно їх має в кожний конкретний період" [221, 225]. Семантична й асоціативна реалізація окремого слова можлива тільки в його сполучуваності з іншими самостійними словами в межах певної синтагми. Таке поєднання слів створює, за визначенням Т.Кияка, "власний смисл"[107, 56].
Віршована мова є важливим елементом процесу мовотворчості, оскільки робить можливим розкриття семантичної глибини будь-якого слова, що входить до поетичного словника певного періоду. Якщо загальномовна сполучуваність слів "санкціонована семантичною нормою мови" [251, 15], тобто відповідає прагматичним, поняттєвим, лексико-семантичним стандартам, то поетична сполучуваність характеризується незвичайністю, яка, на думку Л.Пустовіт, спричинена творчою необхідністю виявити щось нове у предметі зображення чи підкреслити маловідому, але яскраву деталь [214, 275].
Поетична мова як система проходить певні етапи розвитку, на яких, за спостереженням Л.Ставицької, "відбуваються інтенсивні семантичні трансформації у словнику, з'являються лексичні новації, оновлюються принципи сполучуваності" [249, 23 - 24].
Естетичне перетворення слова в поетичному тексті, його семантичне збагачення реалізуються в мінімальних поетичних контекстах - словосполученнях. Їх образна вартість полягає в тому, що як єдина номінація, образно-інформативна цілісність, словосполучення розкривають асоціативні синтагматичні зв'язки слів, при цьому асоціативне поле слова стає "залежним від семантичного поля ... слова, з яким воно взаємодіє" [279, 83]. Таким чином виявляється місце тієї чи іншої назви предмета в системі досвіду суб'єкта: вона вводиться у систему раніше усвідомлених зв'язків та відношень, посідає у ній своє місце за спільними та відмінними ознаками. Останні є комплексом асоціацій, які згодом визначають кореляцію тих чи інших номінацій у конкретній ситуації спілкування залежно від смислових завдань мовної діяльності. Здатність слів притягуватися, нанизуватися в номінативно-видільні ряди зумовлюється наявністю в них спільних семантичних концептуальних компонентів, що формуються в процесі пізнання реальності, зближення асоціативних образів. Реалізація номінативної функції словосполучення спричинена спільною денотативною співвіднесеністю значень його компонентів в акті комунікації [241, 28 - 30].
Слово як носій "пучка смислів", що виробляються в процесі колективного соціального сприймання дійсності, саме у словосполученні, у синтагматичному ланцюжку реалізує свою конкретність, позначаючи предмети, явища, їх ознаки, і зберігає у своїй внутрішній формі поняттєвий зміст як член парадигматичного ряду. У роботах Г.Винокура, В.Виноградова, О.Федорова, Б.Ларіна, В.Калашника, Л.Пустовіт, Л.Ставицької, Н.Данилюк, Т.Беценко та ін. обстоюється думка пор те, що в поетичній мові сполучуваність слів - явище не випадкове. Воно підпорядковане власній логіці вживання, яка "розрахована на естетичну функцію мови" [214, 275].
Специфікою сполучуваності поетичного слова є асоціативна непередбачуваність. Як стверджує Л.Пустовіт, у поезії відбуваються порушення "гармонії значень" слів на синтагматичному рівні [214, 275]. Серед них виокремлюються можливі порушення, які граматично, прагматично передбачуються, і аномальні (оригінальні), які виникають при перенесенні ознак живих істот на абстрактні поняття, назви неістот тощо. Така "се
- Київ+380960830922