РОЗДІЛ 2
МОРФОЛОГІЧНИЙ СИНТЕТИЗМ ТА АНАЛІТИЗМ
У ПАРАДИГМАТИЦІ СУБСТАНТИВНИХ КАТЕГОРІЙ
2.1. Співвідношення ознак синтетизму й аналітизму
у відмінково-числових парадигмах
2.1.1. П р о б л е м а т и п о л о г і ч н о ї е в о л ю ц і ї с у б с т а н т
и в- н о ї с л о в о з м і н и в у к р а ї н с ь к і й і р о с і й с ь к і й м
о в а х. При визначенні типологічних властивостей слов’янських мов, а також
еволюційних змін типологічного характеру засобам вираження відмінкової
семантики надається особливе значення. Показовим у цьому плані є визначення
підстав для типологічної характеристики мови, наведене в академічній граматиці
болгарської мови: “Синтетична або аналітична будова певної мови, тобто
синтетизм або аналітизм, встановлюються перш за все відповідно до засобів
вираження синтаксичних відношень іменників і займенників до інших слів у
висловленні або словосполученні. В одних мовах такі синтаксичні відношення
виражаються за допомогою закінчень (відмінкових флексій). Ці мови називаються
синтетичними. В інших мовах такі синтаксичні відношення ... виражаються за
допомогою різних прийменників + одна загальна “відмінкова” форма (casus
generalis). Ці мови називаються аналітичними” [124: 34] (переклад авт.).
Прийменникове вираження релятивної семантики (яка не завжди послідовно
відокремлюється від відмінкової) традиційно визнавалося виявом аналітичності, і
тому поширення прийменникового використання відмінкових словоформ, що
спостерігається в історії слов’янських мов, зокрема української та російської,
стало вихідним аргументом у концепції поступової аналітизації цих мов –
переходу від синтетичної будови до аналітичної [45: 27 – 29; 84: 544 – 548; 90:
184 – 185, 195 – 203; 240: 427 – 428; 264: 217 – 219; 306: 11 – 13, 15]. Вплив
аналітизаційної концепції виявляється також і в інтерпретації інших явищ
відмінково-числової словозміни. Фактами, що підтверджують цю концепцію, були
визнані зменшення кількості відмінково-числових флексій, поширення омонімічних
та нульових флексій, формування класу невідмінюваних іменників [84: 146 – 147;
220: 61 – 63; 222: 68; 195: 130 – 131; 309: 247 – 248; 441: 150; 469: 12 – 14].
Ці факти були кваліфіковані як вияви функціонального послаблення,
десемантизації відмінково-числової флексії. Причину цих змін вбачали в
семантичному перевантаженні флексії, а наслідки – у втраті здатності флексії
однозначно виражати релятивну семантику, в перенесенні функціонального акценту
з флексії на прийменник та/або текст, у поступовому занепаді флексійної
словозміни з перспективою редукування, втрати відмінкових флексій. У такому
вигляді зміст аналітизаційної концепції дістав широку підтримку, втім
загального визнання все ж не набув. Серйозні заперечення були висловлені щодо
еволюційно-типологічної оцінки, наданої прийменниковому використанню
відмінково-числових словоформ, кількісним змінам у складі відмінково-числової
парадигми, явищу фонетичного збігу (омонімії) флексій, невідмінюваним іменникам
[269: 83; 38: 31 – 32; 143: 232; 433: 45 – 46]. Сумніви щодо коректності
однозначного зарахування цих змін на користь аналітизаційної концепції
залишаються нерозвіяними й досі. Отже, аналітизаційну концепцію можна вважати
вірогідною, оскільки вона має певне обґрунтування, однак достатніх підстав для
безперечного визнання цієї концепції теоретично достовірною поки що немає.
Суперечності у визначенні змісту типологічної еволюції відмінкової словозміни
свідчать про те, що створення цілісної концепції поки що становить тільки
перспективу еволюційно-типологічного дослідження відмінкових систем української
та російської мов. Шлях до розв’язання цього перспективного завдання можна
визначити за умови прийняття єдиних, послідовних у концептуальному плані
методологічних орієнтирів, оскільки виявлені суперечності зумовлені саме
відсутністю уніфікованих критеріїв еволюційно-типологічної ідентифікації певних
одиниць і явищ у відмінковій словозміні. Основними чинниками, що спричинили
теоретичну вразливість аналітизаційної концепції, стали, по-перше,
поняттєво-термінологічна неузгодженість, яка часто виявляється в дослідженнях
подібних питань, і, по-друге, певна обмеженість при визначенні та інтерпретації
тих наслідків, що можуть бути зумовлені змінами в засобах вираження відмінкових
значень. Послідовності подальшому дослідженню проблеми типологічної еволюції
субстантивної словозміни може надати узгодженість з універсальними поняттями
синтетизму й аналітизму (див. 1.1.) і диференціація рівневої належності
аналітичних і синтетичних одиниць (див. 1.2.). Згідно із універсальними
поняттями синтетизму та аналітизму маємо відмовитися від поняття про текст як
один із типово аналітичних засобів вираження граматичних значень (див. 1.1.) і
упорядкувати структурно-типологічну ідентифікацію тих одиниць і явищ, що в
різних концепціях визнаються виявами синтетизму або аналітизму. При
різнопланових функціях між текстом та аналітичними засобами не існує відношень
взаємозумовленості, і тому роль тексту може бути актуальною як для аналітичних,
так і для синтетичних одиниць. Зокрема, реалізація певного значення
безприйменникових словоформ і прийменниково-відмінкових сполучень із первинними
прийменниками (з огляду на розгалужену граматичну полісемію як перших, так і
других) однаковою мірою може залежати від тексту, зокрема такого мінімального,
як словосполучення. Пор. реалізацію різних значень безприйменникового родового
та сполучень типу “з + родовий”, що визначаються різними контекстуальними
умовами: піна хвиль (атрибутивне), шум вітру (суб’єктне), свіжість ранку (носія
ознаки), ху
- Київ+380960830922