РОЗДІЛ 2
КОНЦЕПТ І КОНЦЕПТОСФЕРА
В НАУКОВО-МИСТЕЦЬКІЙ КАРТИНІ СВІТУ
Серед усього розмаїття крос-галузевих трактувань концептуальних структур нашу увагу привертають лише чотири основні іпостасі концепту:
1) як одиниці "ментального лексикону" - ментально-мовного комплексу психічних ресурсів людини, що є фрагментарною цілісністю різних ментальних утворень;
2) як одиниці національної [само]свідомості ([етно]культури), що виявляє себе як культурно значущий смисл-цінність;
3) як одиниці знання, тобто сформованого на якомусь етапі людського розвитку певного багажу знань того чи іншого соціуму, пропущеного крізь призму окремої мовної особистості;
4) як одиниці когніції, що виявляє себе відносно сформованою структурою, з одного боку, і одиниці, в структуру якої, крім власне знань, водночас включаються ще й пізнавальні процеси, цінності, моделі поведінки, переживання тощо.
Розмежування статусних визначень концепту, щоправда, лише як одиниці думки (мислення), знання та когніції знаходимо в дослідженні Г. Піхта, де автор зазначає: якщо концепт розглядати як одиницю в мисленнєвому процесі, який завжди є індивідуальним, або контекстуально зумовленим, то він акумулює в собі характеристики (властивості) того мисленнєвого акту, під час якого виникає ситуативний концепт. У такому випадку він протиставляється концепту як одиниці знання, який не виникає в контексті тієї чи іншої ситуації, а, навпаки, утримується в структурах пам'яті, що стосується в першу чергу спеціальних знань (term bank). Що ж до концепту як одиниці когніції, то його можна інтерпретувати як паралельний процес нагромадження нового та поглиблення, розширення вже використовуваного знання [445, с. 119-122].
Якщо концепт як одиниця когніції виявляє себе в пізнавальних процесах та знаннєвих структурах водночас, концепт як одиниця знання - переважно як результат процесу пізнання, то концепт як одиниця "ментального лексикону" і концепт як одиниця [етно]культури виявляють свій зв'язок у дихотомії "форма - зміст відображення дійсності", яка ініціює дихотомію "ментальна - змістова структура концепту", що як така сьогодні не має однозначного визначення. Розглянемо її в цьому розділі. Зауважимо також, що в нашому дослідженні у вивченні змістового плану, слідом за Ю. Карауловим [151, с. 185], ми опираємося не на семантику (значення), а на смисл (знання).
2.1. Ментально-мовна структура концепту
Майже всі дослідники апелюють до ментальності концепту, що відображено в таких його визначеннях: "оперативна змістова одиниця пам'яті, ментального лексикону, мови мозку", "ментальна одиниця, елемент свідомості", "ментальне утворення з нечіткими межами", "одиниця психічних ресурсів людської свідомості", що "має два боки - психічний та мовний", "складне ментальне утворення", "вербально виражена інтегральна категорія, яка відображає психоментальні ресурси свідомості...", "дискретна одиниця колективної свідомоcті", "багатовимірне ідеалізоване формоутворення", "мисленнєвий образ досить широкого структурного діапазону: а) по горизонтальній осі - від узагальнених наочних образів до логічних понять; б) по осі вертикальній - з різним ступенем експлікації його глибинних смислових прошарків", "інформаційна структура свідомості, різносубстратна, певним чином організована одиниця пам'яті, яка містить сукупність знань про об'єкт пізнання, вербальних і невербальних, набутих шляхом взаємодії п'яти психічних функцій свідомості й позасвідомого" тощо [КСКТ, с. 90; ШВТ, с. 191-192; 6, с. 29; 352, с. 464; 15; 5, с. 90; ССЛ*, с. 256]. Проте ментальність концепту маловивчена, оскільки бракує універсального визначення самого поняття ментальності, яке, крім того, досить часто ідентифікують із поняттям менталітету, що засвідчено не лише лекcикографічними джерелами, а й окремими науковими працями24 [ГУПС, с. 204-205; 17, с. 62-66; HОD*, с. 531; ГСД, с. 172; 164; 163; СКЕС, с. 310].
Щоправда, в окремих лексикографічних джерелах та наукових працях ці поняття розмежовують: 1) у плані з'ясування їхнього статусу, де ментальність - це "інтелект, розумові здібності", "психіка, психічний склад", а менталiтет - "сукупність психічних, інтелектуальних, ідеологічних, релігійних, естетичних і т. ін. особливостей мислення народу, соціальної групи чи індивіда, що проявляються в культурі, мові, поведінці і т. ін." [ВТС, с. 518]); 2) з огляду на їхню суміжність у площинах "процес - результат процесу", "формальне вираження - змістове наповнення". У такому розумінні ментальність кваліфікують як форму "колективного несвідомого", як спосіб відображення об'єктивної дійсності. А менталітет - як змістову сторону, що має статус сутності і є сукупністю смислів, утворених ментальністю тієї чи іншої спільноти; результат "роботи" ментальності в плані становлення універсальних (відносно єдиних) для певної етнокультури або соціальної групи способів світосприймання та інтерпретації реальності, а також реагування на неї як неусвідомлений стан внутрішньої ідентичності [141, с. 8-15; 164; СКЕС, с. 311].
У проекції на концепт ми схильні диференціювати ці еквіполенти в дихотомії "загальна властивість - спосіб мислення", в контексті якої пропонуємо уточнити поняття "ментальність" і "менталітет", упровадити й визначити поняття "ментальність концепту", "семантикa ментальності", "семантика ментальності концепту", "семантика менталітету", "ментальна (формальна) структура концепту", "змістова структура концепту", які ще не були апробовані в лінгвістичних дослідженнях.
Так, ментальність ми розглядаємо як загальну властивість або здатність виявляти ідеальну природу (ідеальне буття), тобто психічну реальність у формі образу. Побудова такого образу передбачає "перехід через чуттєвість, за межі чуттєвого, через сенсорні модальності до амодального світу" [204], що є інтеріоризованою (такою, що перейшла від зовнішньої, предметно-практичної форми до внутрішньої, теоретичної [248, с. 73]), тобто відображально-пізнавальною діяльністю людського мозку. Менталіте