РОЗДІЛ 2
СТОРОНИ, УМОВИ І ПОРЯДОК УКЛАДЕННЯ ДОГОВОРУ МОРСЬКОГО АГЕНТУВАННЯ
2.1 Сторони договору морського агентування
Традиційно, категорія "сторона договору" є вихідною в цивільному праві, а наявність належного суб'єкта зобов'язання, відповідно до ст. 527 ЦК України, обумовлює процес його належного виконання. Таким чином, сторони в зобов'язаннях набувають особливого статусу суб'єктів зобов'язань.
Персоніфікація суб'єкта в сучасному цивільному праві відбувається від загального до окремого й до одиничного. Так, поняття суб'єктів цивільних правовідносин є тотожним поняттю учасників цивільних відносин, за якими закріплена можливість використання основної моделі цивільних правовідносин - договору. Відповідно до ст. 2 ЦК України, учасниками цивільних відносин є фізичні та юридичні особи, а також: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
У кожних цивільних зобов'язальних правовідносинах розрізняють дві сторони - правомочну і зобов'язану [41, с.97]. Відповідно до ст. 509 ЦК України, що відображає домінуючу в цивілістиці доктрину, правомочна сторона в зобов'язанні зветься кредитором, а зобов'язана - боржником [3, с.177; 27, с.146; 65, с.6; 143, с.35; 179, с.710 та ін.].
Зауважимо, що сторонами (суб'єктами) договору морського агентування виступають спеціальні професійно діючі особи: судновласник і морський агент. Судновласником і морським агентом можуть виступати юридичні особи, що є комерційними організаціями, дієздатність яких характеризується цілями діяльності, зазначеними в установчих документах, і повноваженнями органу юридичної особи, що має право на вчинення правочинів від імені цієї юридичної особи, а також фізичні особи - підприємці, які зареєструвалися такими у встановленому законом порядку. Дії судновласника засновані на одному з елементів правоздатності, що є необхідною передумовою суб'єктивного права [17, с.5], котре передбачає закріплену за кожною фізичною або юридичною особою можливість виконувати юридично значущі й інші дії особисто або через своїх представників, у даному випадку морських агентів.
Морське агентування є діяльністю морських агентств (морських агентів), що здійснюють обслуговування суден як у порту, так і поза ним. Але, на відміну від порту, вони здебільшого засновані не на державній, а на приватній власності, хоча раніше агентське обслуговування суден у морському торговому порту здійснювалося винятково державними агентськими організаціями [77, с.78].
На сьогодні таке явище більш характерне для країн, що розвиваються, таких як Єгипет, Сомалі, В'єтнам, М'янма, Лівія, Сирія, Алжир. Що стосується розвинутих країн, то тут безперечно переважають приватні фірми і тільки в портах Нью-Йоркської зони (Нью-Йорк і Нью-Джерсі), за даними Міністерства торгівлі США, на початок 2000 р. нараховувалось 1687 агентських і брокерських фірм [146, с.72].
Розглянемо суб'єктний склад договору морського агентування персоніфіковано.
Морський агент. У вітчизняній і зарубіжній практиці назва "морський агент" має такі синоніми, як "портовий агент", "агент судновласника", "судновий агент", "довірена особа судна" і т.ін. [110, с.71] У законодавстві такого агента також називають по різному: судновий агент [109, 101], морський агент [75], а послуги, які ним надаються - агентські послуги [90].
Надалі, як і раніше, ми будемо називати сторону, що виконує різні дії для обслуговування судна, морським агентом (або просто агентом). Таке позначення сторони договору найбільш повно розкриває сутність морського агентування, оскільки: діяльність його контрагентів також пов'язана з морською специфікою; відповідає кваліфікації вищезгаданої сторони; не викликає помилкових асоціацій (наприклад, російською мовою: "судовой агент" означає "агент у суді"), і збігається з назвою договору. У досліджуваному договорі морського агентування морський агент є спеціальним суб'єктом, резидентом України, який обслуговує судна, що належать судновласникам як резидентам, так і нерезидентам.
Раніше агентування морського флоту здійснювали суб'єкти підприємницької діяльності, що мали ліцензію, отриману відповідно до чинного тоді законодавства України. Тобто, відповідно до ст. 4 Закону України "Про підприємництво" [60], Постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок ліцензування підприємницької діяльності"[132] і Наказу Мінтрансу України "Про умови і правила здійснення агентування і фрахтування морського торгового флоту і контроль за їх здійсненням" [99] для заняття агентуванням агент зобов'язаний був одержати ліцензію в Мінтрансі України.
Крім того, існували особливі умови для здійснення агентування і фрахтування морського торгового флоту іноземної держави. Так, згідно п. 5.1 Наказу [99], дозвіл на їх здійснення видавався підприємцю-громадянину у випадку, якщо він: а) мав спеціальність інженера-судноводія, інженера по організації і управлінню морським транспортом, по комерційній експлуатації морського транспорту, або працював раніше другим, старшим помічником капітана або капітаном на суднах далекого плавання і мав стаж роботи зі спеціальності судноводія або експлуатаційника не менш ніж три роки, а в берегових морських організаціях не менше 5 років; б) володів англійським мовою в обсязі, необхідному для виконання цього виду діяльності
Перераховані вище нормативні акти нині втратили свою чинність, так саме, як і передбачені ними обмеження (за винятком державної реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності). Іншими чинними нормативними актами вони також не передбачені, а тому і вимоги ЮНКТАД4 (яка є міжнародною організацією спеціальної компетенції, що займається в тому числі і морськими питаннями) до морського агента в Україні також не дотримуються. Цікавим є той факт, що на даний момент у ч.4 ст. 116 КТМ України ще й досі передбачене ліцензування морського агента, що є своєрідною прогалиною в законодавстві, якої треба уникати шляхом виключення із