Розділ II
ПРАВОВІДНОСИНИ КОМУНАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ: ПРОБЛЕМИ ЗАКОНОДАВСТВА, ТЕОРІЇ І ПРАКТИКИ
2.1. Загальна характеристика правовідносин комунальної власності
Питання правовідносин у юридичній літературі належить до ключових і посідає центральне місце у науці будь-якої галузі права. Однак поки що не існує універсального визначення цього поняття. Ані загальна теорія права, ані галузеві доктрини не дають єдиного визначення правовідносин. І це є природним. На рівні галузевих наук вчені визначають специфіку правовідносин, що обумовлюється предметом і методом правового регулювання певної галузі суспільних відносин [180; 193].
Цінність правовідносин, як підкреслює Р.Й. Халфіна, полягає, зокрема, у тому, що вони окреслюють конкретні, реальні суспільні відносини, які набувають правової форми і є результатом реалізації правової норми [376, с. 31]. Особливість сутності правовідносин, на відміну від інших суспільних відносин, проявляється у безпосередньому регулюванні відносин між їх суб'єктами. Таким чином, реалізація правової норми у правовідносинах - найбільш ефективний засіб впливу права на суспільні відносини [148, с. 26].
Існують численні підходи до розуміння правових відносин. Часом їх визначають досить вузько - як відносини, визначені нормою [309, с. 48]. У даному разі видається, що більш коректним було б визначати правовідносини не як відносини, передбачені нормою взагалі, тобто будь-якою нормою. Адже цією нормою може бути і норма моралі, і звичаю, і безліч інших соціальних норм. Утім, суспільні відносини набувають статусу правовідносин лише у випадку врегулювання їх нормами права.
Іноді в юридичній літературі пропонується більш конкретизоване визначення цивільних правовідносин. А саме, зазначається, що це врегульовані нормами цивільного права суспільні відносини, які виникають з вольових дій їх суб'єктів (фізичних і юридичних осіб), а також із фактів і подій, що не залежать від волі цих суб'єктів, але в силу цивільно-правових норм, покладають на одних суб'єктів правовідносин певні обов'язки, які надають іншим відповідні права [125, с. 31]. Наведене визначення, на нашу думку, має певні вади оскільки не зовсім відповідає правовій дійсності. Так, суб'єктами цивільних правовідносин виступають не лише фізичні та юридичні особи, а й держава, різноманітні органи місцевого самоврядування, народ у цілому.
Толстой Ю.К. визначає правовідносини як проміжну ланку між правовою нормою і тими суспільними відносинами, на які норми права впливають [366, с. 31]. Правовідносини ним розглядаються у відриві від реальних конкретних відносин. Утім, як правильно зазначає Р.Й. Халфіна, реальні суспільні відносини, якщо цей вид врегульований правом, можуть виступати лише як правовідносини, і абстрагування правової форми не може надати повної інформації про регулювання суспільних відносин.
Іншими вченими (серед них С.Ф. Кечекьян; Я.Ф. Миколенко) правовідносини розглядаються як засіб правового регулювання, засіб впливу на суспільні відносини, як сукупність прав та об'язків, що є єдині з нормою. Тим самим пропонується включити правовідносини до визначення права. Тобто правовідносини розглядаються у відриві від їх реального змісту, стирається межа між дією норми як абстрактного веління загального характеру та реалізацією норми в конкретних відносинах, що є неприпустимим [376, с. 99-101].
Деякі науковці, зокрема Л.С. Мамут, характеризують правовідносини як самостійні суспільні відносини, що виконують роль "оболонки", в якій реалізуються суспільні зв'язки [162, с. 6]. Ми поділяємо точку зору тих вчених, які критикують наведені вище підходи до розуміння сутності правовідносин і вважаємо, що у реальній дійсності існують лише врегульовані правом суспільні відносини, які являють собою єдність форми і змісту [6, с. 56; 342, с. 52]. Законодавець, урегульовуючи суспільні відносини, не скасовує їх, а лише впорядковує, надає їм певної спрямованості. При цьому правове регулювання не спричиняє утворення двох суспільних відносин: тих, що регулюються (наприклад, економічні відносини купівлі-продажу), та правових (договір купівлі-продажу). Тому зазвичай пропонується таке корпус-теоретичне визначення цивільних правовідносин - це суспільні відносини, які врегульовані нормами цивільного права. З наведеного визначення можна дійти висновку: вони є суспільними відносинами, а не ставленням людини до речі, до природи.
Класичним, найбільш поширеним і прийнятним на наш погляд, є визначення правовідносин як специфічних вольових суспільних відносин, що виникають на основі відповідних норм права, учасники яких взаємопов'язані суб'єктивними правами та юридичними обов'язками. Тобто це синтез фактичних суспільних відносин і юридичних норм.
Правовідносини різноманітні. В кожній галузі права вони мають свої особливості. Сутність цивільних правовідносин - це їх "головні ознаки, які роблять їх тим, чим вони є" [119, с. 79-80].
Цивільні правовідносини являють собою різновид правових відносин. Між ними існує зв'язок загального і особливого. Таким чином, сутність цивільних правовідносин можемо вивести із взаємозв'язку з тими явищами, що характеризують і сутність будь-яких інших правовідносин. Це, зокрема, правові норми, на основі яких виникають правовідносини, воля суб'єктів, якою обумовлені правовідносини, тощо. Звідси зрозуміло, що цивільним правовідносинам притаманні ті самі суттєві ознаки, що і правовідносинам взагалі. Так, спираючись на аналізовані вище здобутки загальної теорії права та галузевих наук, можна стверджувати, що цивільні правовідносини виникають на основі цивільно-правової норми, наділені вольовим характером, тобто, за своєю сутністю обумовлені волею держави, громадян, їх об'єднань, територіальних громад тощо.
Варто зазначити, що з'ясування сутності та характеру цивільних правовідносин належать до числа найбільш складних питань теорії цивільного права.
Доктрина цивільного права дає таке визначення цивільним правовідносинам - це заснований на нормах цивільного прав