РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Об'єкти та предмети дослідження
2.1.1. Характеристика лабораторних тварин, залучених до експериментальних досліджень.
Експериментальні дослідження виконані з залученням нижче вказаних видів лабораторних тварин:
1) 704 білих статевозрілих щурів-самців лінії Wistar масою 150 - 230 г;
2) 20 безпородних кролів обох статей масою 3 - 3,5 кг.
Догляд, утримання та годівля тварин здійснювалися відповідно до вимог нормативних документів [247, 248] в стандартних умовах віварію ДДМА.
2.1.2. Перелік використаних препаратів.
В експериментальних дослідженнях використані наступні фармакологічні засоби:
1. Наркотичні анальгетики: промедол, 5 мг/кг та 10 мг/кг (1% розчин в ампулах, "Здоров'я", Україна); стадол, 0,5 мг/кг (ампули по 2 мг, "Bristol-Myers Squibb", США); трамадол, 10 мг/кг та 20 мг/кг (ампули по 50 мг, "KRKA", Словенія).
2. Ненаркотичні анальгетики: кетанов, 5 мг/кг та 10 мг/кг (ампули по 30 мг, "Ranbaxy", Індія); парацетамол-Д 300 мг/кг (таблетки по 200 мг, "Дарниця", Україна).
3. ?2-адреноміметик клофелін, 0,1 мг/кг та 0,2 мг/кг (0,01% розчин в ампулах, "Фармак", Україна).
4. Натрію хлорид, 0,1 мл/100 г (0,9% розчин в ампулах, "Галичфарм", Україна).
Всі препарати у вказаних дозах вводились тваринам експериментальних груп - інтраперітонеально щурам та внутрішньом'язово кролям. Розчинення таблеток парацетамолу проводили з використанням твіну-80 ("Servia") у відношенні 0,5 мг таблетованого препарату на 5 мкл твіну-80.
Фізіологічний розчин (0,9% розчин хлориду натрію) вводився в об'ємі 0,1 мл/ 100 г тваринам контрольної групи.
Дози препаратів відповідали загальноприйнятим в експериментальних роботах на тваринах [249 - 254].
Тестування експериментальних тварин починали через 30-40 хвилин після одноразового введення фармакологічних засобів групи наркотичних анальгетиків або 60-70 хвилин після застосування препаратів інших груп.
2.2. Методи дослідження
2.2.1. Моделювання експериментального "психотичного еквіваленту".
Як відомо, однією з найбільш розповсюджених та аргументованих гіпотез та концепцій психічних розладів, зокрема, шизофренії є дофамінова теорія [48, 65 - 78]. Сучасний варіант дофамінової концепції шизофренії відображає формування уявлень про можливість дисфункцій дофамінергічної системи мозку та гетерогенності функціонального стану окремих її структур при даній патології [53, 74, 75].
Враховуючи, що в основі більшості гіпотез та теорій шизофренії лежить гіперактивність дофамінергічних систем мозку, ми вважали, що зміни дофамінергічної передачі збуджень в ЦНС можуть бути причиною формування деякого "психотичного еквіваленту", хоч зміни в активності дофамінергічних систем, якщо такі мають місце при шизофренії в деяких утвореннях і системах мозку, мають більш складний характер і приймаються з відомою долею умовності.
В зв'язку з тим, що дофамін при системному введенні погано проникає через гематоенцефалічний бар'єр [129], для створення експериментальних моделей гіперактивності дофамінергічних систем мозку застосовуються різні агоністи дофамінових рецепторів - апоморфін, метамфетамін, амфетамін та ін. Проте при порівнянні викликаних препаратами ефектів стереотипної поведінки у кроликів [130] було показано, що найбільш повну картину стереотипії (удари лапами, швидкі кругові рухи до 180о, гризіння та лизання) викликає апоморфін. Суттєвим чинником, який дозволяє використати апоморфін для моделювання гіперактивності дофамінергічних систем, є його високий афінітет до дофамінових рецепторів порівняно з самим дофаміном, що може пояснювати більшу активність апоморфіну in vivo [40, 131].
Тому формування експериментальної "психотичної" патології мозку нами проведено з застосуванням саме апоморфіну - класичного прямого агоніста центральних рецепторів дофаміну [42, 76 - 80].
Моделювання експериментального "психотичного еквіваленту" здійснювали на щурах-самцях шляхом підшкірного введення 2 рази в день протягом 14 днів апоморфіну гідрохлориду в дозі 0,5 мг/кг (0,5% розчин апоморфіну готували на фізіологічному розчині перед кожним введенням) [40, 42].
В умовах вище вказаного режиму двотижневої апоморфінізації спостерігалися характерні специфічні зміни поведінки експериментальних тварин, які в перші дні створення моделі проявлялися формуванням рухових стереотипій (лизання підлоги та стінок пластмасового ящика, в якому розміщалися тварини, укуси або гризіння дроту кришки камери, тривалий грумінг). В подальшому кількість стереотипій зменшувалась, проте посилювалася інтенсивність проявів агресивних форм поведінки (пози "боксерів", наскоки на іншого щура без подачі голосу, захвати, боротьба). Модель вважалася сформованою, якщо протягом 20 хвилин після ін'єкції апоморфіну не менше половини тварин набували "поз агресії", були виражені тривалі атаки, захвати та вокалізація [125, 126]. Оцінку феноменологічних проявів сформованої "психотичної" патології мозку у щурів проводили по спеціально розроблених шкалах [255 - 257]: 1 бал агресивності відповідав кількості епізодів захватів та бійок між парою щурів-самців, зафіксованих протягом 3 хвилин спостережень.
Аналогічна модель створювалася на кроликах шляхом підшкірного введення 2 рази в день протягом 14 днів апоморфіну гідрохлориду в дозі 1 мг/кг. При цьому через 10 - 15 хвилин після кожної ін'єкції, а через 7-8 днів введення і незалежно від неї у тварин спостерігались стереотипні форми поведінки, які проявлялися швидкими круговими рухами до 180о, жуванням, лизанням стінок експериментальної камери та характерними пасивно-оборонними реакціями (удари лапами).
Вивчення фармакологічного спектру знеболюючих засобів та клонідину починали після досягнення вище перерахованих критеріїв модельованої "психотичної" патології мозку.
2.2.2. Метод вивчення антиноцицептивної активності досліджуваних препаратів.
Вивчення анальгетичного ефекту досліджувани