РОЗДІЛ 2. ФОРМУВАННЯ ІНТИМНИХ ПОЧУТТІВ СУБ'ЄКТА В ПРОЦЕСІ ВЗАЄМОДІЇ З БЛИЗЬКИМИ ЛЮДЬМИ
2.1. Використання казок з метою психокорекції та розвитку суб'єкта
Впродовж тривалого періоду психотерапевти, психіатри, психологи використовують казку як один із методів психодіагностики й психокорекції. Майже всі дослідники беруть за основу класичну казку, яку пам'ятають учасники сеансу з дитинства, або ж пропонують самостійно складену казку, як приклад для наслідування чи стимул для власних спогадів.
Перш ніж перейти до питання використання казок у психокорекційній практиці, з'ясуємо відмінності між психокорекцією і психотерапією. Психокорекція - сукупність психологічних прийомів, що використовує психолог для виправлення недоліків психіки чи поведінки психічно здорової людини, психотерапія - це система медико-психологічних засобів, які використовує лікар для лікування різних хвороб. Психокорекція спрямована на зміну поведінки і розвиток особистості клієнта, тому казка є ефективним засобом роботи як з дітьми, так і з дорослими. Казкотерапія - це метод, "в якому казка використовується для інтеграції особистості, розвитку творчих здібностей, розширення свідомості, удосконалення оточуючим світом" [182, с.201]; "процес утворення зв'язків між казковими подіями і поведінкою у реальному житті, перенесення казкових змістів в реальність" [87, с.9]. Казкотерапія - це процес об'єктивізації проблемних ситуацій, активізації ресурсів, потенціалу особистості. Тому в психокорекції метод казкотерапії використовується як один із психокорекційних та психодіагностичних засобів.
Концепція комплексної казкотерапії базується на п'яти видах казок:
1. Художні казки (авторські і народні). У них показано єдність природи і людини, у народних казках представлено ідею про те, що навколишній світ є живим, кожний об'єкт має право на своє власне життя, герої можуть діяти незалежно і приймати один одного такими, якими вони є ("Царівна-Жаба, "Котигорошко" та ін.).
2. Дидактичні казки - створюються педагогом для засвоєння навчального матеріалу, і мають таку схему: введення у казкову країну, розповідь про структуру цієї країни; руйнування відчуття благополуччя (дракон, Кощій, Баба-Яга, буревій, злива тощо); звертання до дитини з проханням про порятунок країни.
3. Психокорекційні - застосовують з метою впливу на суб'єкта для зміни поведінки. Передусім обирають героя, образ якого є близьким для дитини, описують його життя так, щоб воно було схоже на життя дитини. Після цього вводять героя в таку ж проблемну ситуацію (аналогічну до ситуації суб'єкта), з якої він (герой) намагається знайти конструктивний вихід, при чому усвідомлюючи свою помилку.
4. Психотерапевтичні казки - розкривають глибинний зміст подій, які відбуваються в житті індивіда. Дуже часто такі казки є незавершеними, що дозволяє суб'єкту самому зрозуміти і вирішити ситуацію, яка сприяє особистісному росту.
5. Медіативні - створюються для накопичення позитивного досвіду людини, зняття психоемоційної напруженості, розвитку особистісного потенціалу, сприяють налагодженню оптимальних взаємин з оточуючими. Їх основна риса - відсутність злих героїв та конфліктів [87].
У науковій літературі репрезентовано 4 методи, чи техніки терапії казкою:
1. Наївний та інтуїтивний - передбачає ідентифікацію суб'єкта з казковим героєм, що створює можливість контролю за тим, що відбувається в поведінці людини. Б.Беттельгайм писав: "Казки показують дитині, що в одному персонажі можна втілити свої бажання до руйнування, в іншому - бажання задоволення, з третім - ідентифікувати себе, з четвертим - відчувати ідеальний зв'язок тощо, залежно від своїх потреб у цей момент" [33, с.58].
Наївний підхід - це основна характеристика дитини в період від півтора до 4 років. Подвійне значення слів може створювати труднощі сприйняття інформації в дитинстві.
2. Психодинамічна інтерпретація символів і мотивів у казках, перехідні об'єкти в казках. У казці про Василису Прекрасну описано процес розвитку залежності від ранньої стадії "мати-дитина" до звільнення і самореалізації у дорослому житті. Перехідним об'єктом є лялька, яку мати залишає доньці після смерті. Лялька допомагає Василисі і уособлює добру матір. У цій казці важливим елементом є страх віддалення (сепарації) від близьких людей.
3. Використання казки в терапії грою. Такі казки можуть допомогти зрозуміти емоційні стосунки, що поєднують дитину з важливими в її житті людьми, такими як батьки, брати, сестри і друзі.
4. Створення казки та власної історії [33, 182].
Окрім вище вказаних технік, можна виділити ще такі прийоми: використання казки як метафори, малювання за мотивами казок, обговорення поведінки дійових осіб казки та програвання її окремих епізодів, творча робота з казками [182].
Досить часто в казкотерапії використовуються метафори.
Метафора - художній засіб, сутність якого полягає у переносному вживанні слова чи виразу на основі аналогії, схожості або порівняння, а також слово або вираз, ужиті в такий спосіб [226]. Метафора - це одиниця мови, виражена словом чи фразою, яка вказує на ознаку об'єкта чи дії, перенесену на інший об'єкт для передачі схожості або аналогії між ними. Метафори включають наявність головних героїв, дійових осіб, драматизм подій, канву повісті, що відповідає певному протоколу і закінчується конкретним висновком. З одного боку, метафора - це "просто історія", яка не потребує реагування, але з іншого - вона стимулює мислення та відчуття, сприяє виникненню ідеї для вирішення проблеми [141, с.7].
Метафора - це спосіб утворення й існування несвідомого. Звичайну мову можна уявити як застиглу, спрощену, одномірну частину метафоричної мови. "Метафорична мова є більш відкритою формою спілкування між свідомим і несвідомими структурами двох людей. Стосовно несвідомого така мова є більш прямою мовою", - відзначав Д.Соколов [228, с.137].
Метафорична мова у казкотерапії є дуже цінною, більш відкритою для аналізу і розу
- Київ+380960830922