РОЗДІЛ 2
ФУНКЦІОНАЛЬНО-СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ МЕТАФОРИ
В УКРАЇНСЬКІЙ ПРОЗІ 60 - 90-Х РОКІВ ХХ СТ.
2.1. Лінгвістичні ідеї дослідження метафоризованого слова
Аналіз мовної картини світу письменника, пов'язаний зі специфікою побудови і функціонування тропів, характеризується зверненням до природних для певного мовного середовища типів асоціювання на рівні національно-культурної свідомості. Генетично в основі функціонування тропів лежить принцип творення нового поняття, зумовлений виникненням сукупності асоціацій, на яких ґрунтується побудова аналогії між елементами реальної дійсності та абстрактними поняттями й уявленнями внутрішнього світу. Метафора з цього погляду реалізує найбільшу продуктивність формування вторинних номінацій у процесі моделювання мовної картини світу, яка, у свою чергу, зумовлює специфічний погляд на світ та метафоричне позначення ідіостилістичних особливостей вербалізації світу. Завдяки взаємодії мислення і мови як засобу мисленнєвих виявів та зображуваної дійсності утворюється вербально-асоціативний потенціал метафори - зв'язок значення цього тропа з реальним змістовим наповненням.
Зацікавлення метафорою як головним елементом персоніфікованого художнього тексту невипадково проходить через усю європейську культуру. Першим, хто спробував із цього погляду пояснити метафору, був грецький філософ Аристотель, який вважав майстерно створені метафори обов'язковим компонентом стилю і свідченням таланту письменника: "Особливо важливо бути майстерним у метафорах, бо тільки цього не можна навчитися в інших. Адже створювати хороші метафори - значить підмічати подібність" ?9, с. 34?.
Марк Туллій Цицерон оцінює особливий вплив метафори на слухача і розробляє ідею розрізнення лінгвістичної метафори та літературної, а Марк Фабій Квінтиліан узагальнює думки, вважаючи метафору найкрасивішим, найважливішим тропом і виділяючи чотири види метафоричних переносів: з неістоти на неістоту, з істоти на істоту, з істоти на неістоту, з неістоти на істоту. Цей підхід деталізовано й аргументовано вже у ХХ ст. з огляду на стилістику художнього тексту та його специфікаційні характеристики. Зокрема, в концепціях Дж. Віко, В. фон Гумбольдта, Г. Штейнталя, М. Мюлера, О.О. Потебні поетична мова аналізується як знаряддя словесного мистецтва, особлива форма мислення символами. А отже, метафора не є штучним утворенням, а природним способом вираження своєрідного світосприйняття.
У сучасній лінгвістиці актуальним є погляд на метафоризацію як процес такої взаємодії мисленнєвих сутностей і операцій, яка призводить до утворення нового знання про світ і зумовлює "омовлення" цього знання. Як зазначають дослідники, метафоричне значення бере участь у творенні картини світу, вираженої мовою ?169?. Визначені концептуалізовані рівні метафоризації світу мотивують аналіз гносеологічної сутності метафори, що передбачає її дослідження в категоріях мовної картини світу (В.Н. Телія, Н.І. Сукаленко, Н.Д. Арутюнова, Г.М. Скляревська, В'яч.Вс. Топоров, А. Вежбицька, С.Я. Єрмоленко, Л.А. Лисиченко, Л.І. Шевченко, Н.В. Слухай та ін.).
Існує думка, згідно з якою метафоричний зміст будується на асоціативних зв'язках між ознаками, які так чи інакше відображають уявлення, пов'язані з тими предметами і явищами, що позначають певні слова. "Два поняття, далекі одне від одного, зв'язуються між собою третім, яке має спільне і з першим, і з другим; виявом цього спільного створюється психологічна основа метафори, якою визначається і характер спільного семантичного елемента" ?242, с. 35?. Особливості семантичних змін метафоризованого слова в художньому тексті традиційно є об'єктом стилістики (В.В. Виноградов, Г.О Винокур, В.П. Григор'єв, Б.О. Ларін, М.М. Бахтін, М.П. Кочерган, Н.М. Сологуб, В.С. Калашник, Л.О. Пустовіт, М.Я. Поляков, І.В. Арнольд, Ю.С. Лазебник та ін.).
У сучасній лінгвістиці ідеї щодо об'єктності, методу і предметної спрямованості лінгвістичного аналізу метафори спираються на різні теоретико-концептуальні засади, проте пошук оптимального наукового механізму пояснення вербалізованих у тексті асоціацій призводить до інтеграції підходів. Незаперечною і перспективною для наукового аналізу залишається думка про важливість метафори як способу пізнання світу, необхідність її вивчення в номінативному, формальному, філософському, психологічному і власне лінгвістичному аспектах, що передбачає певний синтез методів семасіології, ономасіології, гносеології, логіки, лінгвістики, психології, експресіології, структурального моделювання мовних явищ та ін.
Аналіз метафоричної системи української мови, представлений у дослідженнях В.М. Русанівського, С.Я. Єрмоленко, Л.І. Мацько, Л.А. Лисиченко, Ю.О. Карпенка, О.О. Тараненка, Л.О. Пустовіт, Ю.В. Тимошенко, Т.П. Матвєєвої, О.М. Тищенко, Н.І. Варич, Л.В. Кравець та ін., зосереджений традиційно на двох аспектах дослідження: структурно-семантичному та функціонально-стилістичному аналізі метафор. В основі класифікаційних підходів до метафори домінує її систематизація за номінативно-функціональними типами: семантично модельовані закономірності співвідношення задуму автора і пов'язаного з цим відображення дійсності.
У процесі дослідження функціональної сутності метафори проблемним є осмислення її значеннєвої структури, що і мотивує дослідницьке завдання "вирізнити, описати і визначити той елемент, який безпосередньо бере участь у перетворенні змістової структури слова під час метафоризації, здійснює семантичну трансформацію і зв'язує значення з вихідним" ?181, с. 44?.
Важливо, що найчастіше інтерпретуються метафоризовані частиномовні комплекси: іменники та дієслова певних тематичних груп. Переносне вживання дієслів в аналізованій лінгвістичній методології стосується насамперед "взаємодії між певними тематичними групами: 1) назвами дій, властивостей істот, фізіологічного прояву живого організму; 2) назвами просторових і часових категорій; 3) назвами категорій фізичного, психічного, духовного" ?245, с. 17?. Такий підхід дозволяє систематиз
- Київ+380960830922