РОЗДІЛ 2
ПОЧАТОК ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ВИЩОЇ ТЕХНІЧНОЇ ОСВІТИ
Буржуазні реформи 60-70-х рр. ХІХ ст. сприяли бурхливому розвитку низки галузей виробництва Наддніпрянщини, що спонукало до створення вищих навчальних закладів технічного характеру - центрів з підготовки інженерних кадрів і проведення науково-технічних досліджень. Брак працівників з вищою освітою на виробництві, засилля іноземних фахівців, ускладнення умов праці на підприємствах (широке впровадження у виробництво машин потребувало спеціальної підготовки робітників), нестача технічних інститутів у Наддніпрянщині - основні причини появи на межі двох минулих століть ХТІ, КПІ і КГІ. Бурхливий розвиток вітчизняної промисловості, з одного боку, викликав небачене до цього зростання попиту на інженерні кадри, а з іншого - призвів до розширення старих технічних закладів і появи нових [148, С. 3].
Наприкінці ХІХ ст. у зв'язку з активним розвитком фабрично-заводської промисловості і транспорту брак вітчизняних фахівців з вищою і середньою технічною освітою в Росії став ще відчутнішим. Нестача наукових та інженерних кадрів гальмувала повноцінний розвиток виробничих сил країни. За статистичними даними, лише незначний відсоток осіб (7, 5 %) з технічною освітою керували підприємствами Росії [542, С. 99]. Інші дані показують, що в 70-х рр. ХІХ ст. в Росії на хімічних фабриках працювали малоосвічені фахівці або іноземці, які не завжди виправдовували покладені на них сподівання [283, С. 45]. У порівнянні з європейськими країнами у Росії бюджетні витрати на освіту і науку були вкрай незначними: у 1897 р. вони становили лише 4 % [427, С. 20]. Зрозуміло, що таке відношення до освіти незадовільно вплинуло на матеріальне становище освітян, якість викладання, тобто не дозволило розгорнути повноцінну розбудову вищої освіти (не вистачало коштів на утримання вже існуючих закладів). Питання ж про відкриття за державний кошт нових ВНЗ вирішувалося з великими труднощами. За цих обставин свою допомогу вищій освіті надав приватний сектор. Навіть міністерство народної освіти змушене було визнати, що значну частину фінансової підтримки освіти взяли на себе різні верстви населення. Це випливає зі слів "... министра народного просвещения Д.А. Толстого, сказавшего: "Не так далеко еще все учебные заведения в России содержались за счет казны. Теперь же являются на помощь нам... и земства, и городские общества" [534, С. 124]. До цього додамо, що для підтримки молоді, яка навчалася, створювалися стипендіальні фонди на кошти меценатів. Наприклад, випускники Сумського реального училища, які навчалися в ХТІ, продовжували одержувати стипендію [414, С. 37]. Такі заходи були своєчасними, адже більшість молоді відчувала певні труднощі фінансового характеру [381, С. 30]. Але і ці, й інші благодійні організації (чи окремі меценати) не мали достатньо коштів для проведення необхідної допомоги.
У 1896 р., тобто напередодні відкриття КПІ, у Російській імперії існувало 12 ВТНЗ, студентський контингент яких становив 5916 осіб [356, С. 136]. Така кількість студентів не могла задовольнити потреби промисловості й сільського господарства такої величезної держави. Як відомо, виробництво Наддніпрянської України за багатьма економічними показниками випереджало інші регіони імперії і тому неабияк потребувало негайного збільшення кількості кваліфікованих спеціалістів. Промисловість вимагала нових і нових фахівців, але вища технічна освіта не могла задовольнити запити ані підприємств, ані середньої технічної освіти [286, С. 82]. Отже, в країні спостерігався хронічний дефіцит на інженерні кадри.
На наш погляд, об'єктивний розгляд досліджуваної проблеми потребує деякого ознайомлення з традиціями підготовки інженерних кадрів західних держав того періоду. Адже шляхи пошуку оптимального розвитку західноєвропейської та вітчизняної вищої освіти відрізнялися і за характером, і за формою. У кожній країні процес становлення вищої технічної освіти мав свої нюанси, особливості. Наприклад, англійська технічна школа була відносно молодою. Тут "... до середины ХІХ в. не было технических школ, и инженеров продолжали готовить путем индивидуального ученичества" [344, С. 98]. На відмінну від англійців та інших європейських народів, німецька вища школа у своєму розвитку досягла значних успіхів. Так, серед континентальних країн саме у Німеччині, як стверджував професор Г.Г. Де-Метц у одній зі своїх праць, почали створювати перші фізичні інститути [128, С. 5]. Тоді це було прогресивним явищем. На той час одним з відомих німецьких ВТНЗ був Берлінський політехнік, хоча йому не поступався і Цюріхський політехнік. Їх об'єднувало те, що обидва надавали дуже великого значення практично-лабораторним заняттям. Саме цією ознакою у постановці викладання предметів європейські ВТНЗ відрізнялися від аналогічних закладів Росії.
Процес створення вищої школи у Росії, Німеччині, Франції та Італії мав деякі спільні риси. У цих країнах організація навчальних закладів перебувала під контролем держави [427, С. 22-23]. Така опіка з боку держави мала, на наше переконання, дещо негативний вплив на освітні справи, тому що внутрішнє життя вищої освіти (навчальні програми і плани, фінансово-матеріальне становище) чітко регулювали чиновники, втручання яких не завжди було виправданим. Є й відмінності. У Росії процес становлення вищої технічної освіти відбувався повільно. Численні проекти, що розроблялися окремими комісіями і політичними діячами, не були реалізовані на практиці. На думку дослідника С.В. Рождественського, проекти освітніх реформ щодо підготовки технічних кадрів розроблялися тут, починаючи з другої половини ХVІІІ ст. [483, С. 505] Однак, як ми знаємо, лише у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. в урядових колах Росії заговорили про крайню необхідність відкриття якомога більшої кількості ВТНЗ. Але практичних заходів здійснено не було. 7 вересня 1865 р. автор університетського статуту 1863 р., міністр народної освіти О.В. Головнін висловив переконання у необхідності розбудови системи вищої