РОЗДІЛ 2.
СЕЛЯНСТВО НАПЕРЕДОДНІ НОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ
2.1. Психолого-ментальні особливості південноукраїнського селянина
Селянське питання в Україні належить до категорії “вічних”. Воно актуальне для
будь-якого часу і апробоване в працях багатьох дослідників. Проте роль
духовної, ментальної основи як фактора, що пояснює настрої українського
селянина в конкретній історичній ситуації, вивчено значно менше. Особливо це
стосується регіону Півдня України, який внаслідок природно-географічних та
політико-соціальних чинників сформував специфічний тип поведінки
селянина-власника, виражений у збереженні традицій предків-бунтарів,
несприйнятті насаджених влад і в боротьбі за землю.
В зв’язку з історичною ситуацією 20-х років на Півдні України постає питання
про чинники, які формували ментальність селянина в цей період. Під ментальністю
розуміють стійкі структури глибинного рівня колективної та індивідуальної
свідомості й підсвідомості, що визначають устремління, нахили, орієнтири людей,
у яких виявляються національний характер, загальновизнані цінності, суспільна
психологія. Ментальність означає дещо спільне, що лежить в основі свідомого і
підсвідомого, логічного та емоційного, тобто вона є глибинним джерелом
мислення, ідеології і віри, почуттів і емоцій.
Ментальність формується залежно від традицій, культури, соціальних структур та
усього середовища проживання людини. Вона сама, в свою чергу, їх формує,
виступаючи як фактор породження суспільної свідомості, як важко-визначний виток
культурно-історичної динаміки. Відзначаючи стійкий настрій внутрішнього світу
людини, ментальність об’єднує його в соціальні групи та історичні сукупності,
як, наприклад, селянство. Вона є засобом аналізу і пояснення в гуманітарному
знанні, особливо в тій мірі, в якій його предмету притаманний
діалектично-історичний вимір. Ментальність є поєднанням свідомості, інтелекту
та розуму, і присутній він у характері мислення народу, і в способі його дій, у
культурі, яка є душею народу, й у віруваннях людей. [705; 14]
Найглибинніші шари української ментальності закладені землеробством, яке з
найдавніших часів було основним заняттям українців. Саме воно визначило
особливості їх світобачення, культурні орієнтири та соціальну організацію. Весь
уклад життєдіяльності українців (праця, традиції, культура, мова) ідеально
адаптований до однієї й тієї ж території (ландшафту), обумовлений природним
циклом і сільськогосподарським календарем. Закодована на рівні підсвідомості,
закріплена у традиціях та мові, ця інформація крізь століття дає свої імпульси,
зумовлюючи такі характерні риси українського національного характеру, як тонке
відчуття гармонії, зважений підхід до вирішення складних справ, працьовитість,
миролюбність, ліричне сприйняття життя, м’який гумор, відчуття хазяїна та
певний індивідуалізм.
Національна самосвідомість українців розвинулася на ґрунті етнографічних
відмінностей, особливостей психіки, культурних змагань і нашарувань, що
пов’язували Україну із Європою, та історично усталеного побуту народного життя,
просякнутого духом демократизму. [448; 23]
Ментальність – це спільне “психологічне оснащення” представників певної
культури – в нашому випадку селянства, що дає змогу хаотичний потік
різноманітних вражень інтегрувати свідомістю у певне світобачення. Воно й
визначає, врешті-решт, поведінку людини, соціальної групи, внаслідок чого
суб’єктивний “зріз” суспільної динаміки органічно включається до об’єктивного
історичного процесу. [684; 91] Отож ментальні настанови на всіх рівнях буття
українського селянина мають стати невід’ємним компонентом структури історичного
пояснення.
Українська ментальність, народна прасвідомість породжена неповторною і
самодостатньою системою звичаєвого права – спроможна в усі часи утверджувати
право на свободу, землю, власність, працю, вільне господарювання.
Існували виразні відмінності між українськими і російськими селянами, що робили
проекти розв’язання в загальноросійському масштабі аграрного питання
малопридатними для українського села. Якщо в Росії переважаючим типом
селянських господарств були громади (“община”, “мир”), то українські селяни
надавали перевагу індивідуальному землегосподарюванню. Переважання
індивідуального господарювання та слабкість громади російського типу в Україні
сприяли розвитку сильних власницьких настроїв серед селянства. [511; 130] Мають
ментальні відмінності, в залежності від регіону, і українські селяни. На це
явище вперше звернув увагу М.Грушевський. У статті “Малі діла” він вказував: у
Східній Україні небезпечність життя виховувала у людей “сміливість, ризик,
нахил до ширших перспектив, здібність оцінити осягнення поставленої мети вище
над всякі матеріальні розрахунки, готовність все поставити на карту за
здійснення того, що ставилося вище над спокій, вигоду і саме життя”. В Галичині
ж, яка була “свого роду тихим і тісним запічком, де хоронилися люди, яким
наприкрилося більш ризковане, тривожне, але і більш дозвільне життя полудневих
погранич”, формувалися риси “витривалості, пасивного завзяття, упертості”.
[733; 203]
Центральне місце у духовній сфері селянина 20-х рр. ХХ ст. займали ідеї і
соціальні почуття, які виникали на ґрунті аграрних відносин. Саме духовні
основи, пов’язані з землею, визначали типологічні особливості внутрішнього
світу селянина. Духовний бік його господарської діяльності, адаптація
традиційної землеробської культури до жорстких суспільно-політичних реалій –
один із важливих аспектів поставленої проблеми.
Необхідно з’ясувати ставлення селян до аграрної політики, реконструювати їх
- Київ+380960830922