РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛЬНО-ПОБУТОВЕ СТАНОВИЩЕ СІЛЬСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ ЦЕНТРАЛЬНИХ ОБЛАСТЕЙ
УКРАЇНИ
В 1943 – 1950 РР.
2.1. Вплив війни та нацистської окупації на житлово-побутове становище
сільського населення та першочергові заходи щодо його покращення в умовах
війни
Війна завдала українському селу величезних збитків та руйнувань, принесла
небачені спустошення, злидні, горе й біди, призвела до загибелі та передчасної
смерті мільйонів селян. Загалом в Україні руйнувань зазнали понад 28 тис. сіл
[107, 9; 104, 63; 204, 74; 428, 94]. Поряд з майже повністю зруйнованими
матеріально-технічною базою та цілими галузями сільськогосподарського
виробництва справжньою трагедією для села стали втрати в й до того занадто
слабкій сільській соціально-побутовій інфраструктурі, що надзвичайно негативно
позначилося на всіх сторонах життя селян. Ускладнили життя сільських мешканців
масові руйнування житлових будівель. Загальна кількість різною мірою
зруйнованих за роки війни в селах України житлових будівель сягнула 1 808 тис.
[81, 157], з них ущент зруйновано 565 тис. [204, 74].
Серед регіонів, де найбільш постраждали сільські населені пункти, були й
центральні області України. Тут села та їхній житловий фонд найбільших втрат
зазнали в роки окупації. Нацисти спалювали села та селянські садиби у відповідь
на будь-який прояв непокори та невиконання розпоряджень окупаційної влади,
несплату податків та обов’язкових поставок сільськогосподарської продукції,
ухиляння від виконання трудової повинності та від виїзду на роботу до
Німеччини, надходження інформації про невдачі на фронті. З особливою люттю
спеціалізовані загони та підрозділи вермахту знищували селянські садиби та цілі
села за будь-які зв’язки з партизанами, і тим більше – у разі партизанської
активності поблизу них. Масштабні руйнування та нищення житлового фонду
здійснювалися окупантами в рамках „тактики випаленої землі”, застосовуваної
ними під час відступу з України. До значних руйнувань сільського житла призвели
також бойові дії, що двічі прокотилися регіоном, та частково бойові дії
партизанів [187, 137 – 138].
Так, у Полтавській області, окупанти спалили і знищили повністю 557 і частково
1175 населених пунктів, що становило 70 % від їх загальної кількості, а число
знищених селянських будинків становило 106 828 (30 % наявних) [204, 74].
Значними були втрати житлових будівель у сільській місцевості Дніпропетровської
області. Лише в 17 лівобережних районах, звільнених від окупації на початок
1944 р., налічувалося 140 повністю і 654 частково зруйнованих і спалених
населених пунктів, а в них селянських дворів – 54 747, житлових будинків та
надвірних будівель – 80 512 [187, 140; 262, 133; 400, 1]. Загалом же в області
за період окупації загарбники знищили й зруйнували 3196 колгоспних житлових
будинків і 57 102 будинки, що належали селянам [400, 208 – 209, 274; 263, 20 –
28].
На Київщині окупантами було зруйновано, спалено повністю або частково 338 сіл,
зруйновано 69 405 селянських помешкань, унаслідок чого без житла залишилося
близько 800 тис. осіб [187, 138; 262, 133; 88, 56].
До війни в селах Кіровоградської області нараховувалося 227 959 житлових
будинків, з них 20 081 було зруйновано під час нацистської окупації
[359, 100; 356, 1; 254, 11].
Необхідно також зазначити, що деяка частина житлових будівель (до 1 %) щорічно
ставала непридатною через природну зношеність і потребувала відновлення
[362, 100]. А оскільки вцілілий житловий фонд підтримувався на вкрай
мінімально-необхідному рівні, то це спричиняло для значної кількості селян
складні житлово-побутові умови.
Точні дані про те, як населення центральних областей України, що залишилося без
даху, розв’язувало житлове питання відсутні. Але певне уявлення про це можна
одержати, скориставшись даними обстеження 194 потерпілих сіл майже в усіх
областях республіки за програмою Українського інституту комунальної гігієни під
керівництвом його директора академіка АМН СРСР О. Марзеєва влітку 1945 р.
Результати обстежень свідчать, що 40,2% сільських жителів з-поміж тих, хто
втратив житло, поселилися в уцілілих будинках шляхом підселення, 38,3% – у
збудованих землянках, 16,3% – у тимчасово пристосованих будівлях, 5,2% –
невідомо де [109, 143]. Оскільки до числа обстежених населених пунктів входило
й чимало сіл регіону, то наведені вище показники можна екстраполювати на оцінку
ситуації в центральних областях України.
Найбільш типовою формою тимчасового житла для великої кількості мешканців,
повністю або частково зруйнованих сіл стала землянка. Уявлення про таку оселю
дають матеріали детальних обстежень 594 землянок у 130 зруйнованих селах,
проведені вищеназваною комісією. Вони свідчать, що землянки були невеликими за
розмірами, оскільки їх будували переважно жінки, діти, люди похилого віку. До
того ж бракувало матеріалу для перекриття. В основному загальна площа
пересічної землянки становила 14 – 15 мІ. То ж площа, що припадала на одну
особу яка проживала в такому помешканні, у середньому дорівнювала 3,1 мІ.
Здебільшого висота землянок складала 2,2 м. Проте траплялось, що вона не
перевищувала 1,3 – 1,5 м. Пересічний об’єм землянок дорівнював 32,2 – 33 мі, у
середньому на одну людину – 7 мі [109, 151]. Землянки на 1 – 1,5 м і більше
були заглиблені у землю, мали недостатнє освітлення, у 87% з них була підвищена
вологість. Поширеним явищем залишалося проживання в землянці декількох сімей. У
таких антисанітарних умовах у землянках селянські сім’ї проживали роками. Лише
у Кіровоградській області в 1944 р. під житло використовували 3082 землянки
[362, 102].
Житлом у селах слугували та
- Київ+380960830922