РОЗДІЛ 2
СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ЗДІЙСНЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ МОЛОДІЖНОЇ ЖИТЛОВОЇ ПОЛІТИКИ
2.1. Демографічна ситуація в Україні як об'єктивна передумова розробки та здійснення державної молодіжної житлової політики
Демографічний фактор відіграє на сучасному етапі й відіграватиме в майбутньому вирішальну роль у загальному розвитку цивілізації і розвитку кожної країни. Як правильно зазначив російський дослідник С. Губанів: "виробничою силою завжди буде людина, озброєна засобами виробництва. Інформаційне забезпечення допомагає людині в здійсненні цілеспрямованої трудової діяльності, але не виконує її замість людини" [38, c. 39]. Хоч би якого розвитку набули інформаційні технології, людські ресурси визначатимуть, на нашу думку, місце кожної нації в майбутній схемі світового устрою.
Цілком правильно на сьогоднішньому етапі проводиться обгрунтування доцільності виділення людинотворчого етапу суспільного розвитку, який має прийти на зміну постіндустріального (інформаційного) суспільства [22].
Основні моменти, які необхідно враховувати при цьому [22, c. 23]:
а) суспільство розглядається як цілісна складноструктурована система, що, як і будь-які системні утворення, піддається дії принципів самоорганізації та розвитку;
б) розвиток суспільства як системи не обов'[язково характеризується аявністю лише односпрямованих закономірностей, строго послідовного напрямку їх реалізації. Це означає, що в один і той самий проміжок часу співіснують суспільства різних типів. Якщо в основу суспільного поступу покласти еволюцію продуктивних сил, то в історії людської цивілізації чітко простежуються п'ять таких етапів: первісний, аграрний, індустріальний, інформаційний, "людинотворчий". Світ на сучасному етапі виявляється при цьому досить строкатим, таким, що поєднує елементи більшості етапів суспільного розвитку, починаючи від залишків первісного типу в найвідсталіших регіонах, домінування аграрного типу в країнах "третього" світу, індустріального - в розвинених, аж до інформаційного - в найбільш розвинених країнах. Що стосується "людинотворчого" етапу, то його ознаки нині вимальовуються тільки в загальних рисах [22, c. 23].
Враховуючи сучасні дві головні світові тенденції (глобалізацію і ренаціоналізацію), важливого значення для посттоталітарних країн, у тому числі й для України, набуває демографічний фактор, адже для того, щоб зберегти свою національну ідентичність, треба, як слушно підкреслюють
С. Вовканич та С. Цапок, бути не лише об'єктом впливу глобалізації, а й стати її активним суб'єктом [22; 24]. Інакше кажучи, завдання, яке стоїть перед кожною нацією, в тому числі й українською - долучитися до глобалізації селективно і творчо використовувати її позитиви для побудови власних інноваційних спільнот [17; 22; 24; 46; 172; 174].
Через це кожна держава на нинішньому етапі приділяє максимальну увагу демографічній ситуації в країні. Вчені обґрунтували наявність демографічних переходів до того чи іншого типу відтворення населення. Зокрема, перехід до сучасного типу відтворення характеризується наявністю чотирьох послідовних фаз, виділених залежно від коефіцієнтів народжуваності та смертності. Загалом, початкові фази такого переходу відзначаються деяким зростанням чисельності населення, в той час як завершальні - істотним зниженням рівня відтворення населення аж до рівня простого його відтворення. Що стосується України, то в ній, як і в більшості європейських країн, завершився перехід до сучасного типу відтворення населення. Проте, починаючи з 90-х рр. минулого століття, демографічний розвиток України та кількох інших постсоціалістичних країн набув настільки своєрідного характеру, що у зв'язку з цим виправданою видається гіпотеза [174; 180] про можливість виділення в демографічному переході додаткової фази, для якої притаманною є стійка, причому зростаюча депопуляція (рис.2.1).
Рис. 2.1. Динаміка чисельності населення України у 1991-2003рр. 1
Тренд чисельності населення найкраще описується квадратичною залежністю (R2 = 0,9988):
ЧН = -0,1929x2 - 0,0529x + 52,48, (2.1)
де ЧН чисельність населення в млн осіб;
х - номер трирічного інтервалу, починаючи з 1991 року.
Враховуючи нелінійну залежність (2.1), слід погодитися з думкою, яка відстоюється рядом фахівців, що демографічну ситуацію в Україні можна вважати кризовою.
Загалом за період між останнім радянським та першим Всеукраїнським переписами населення країни зменшилось з 51,7 млн до 48,457 млн осіб, тобто на 6,3%.
Слід зазначити, що за чисельністю населення Україна - одна з найбільших країн Європи (6-те місце після Росії, Німеччини, Франції, Великої Британії, Італії). На її території за станом на 1 січня 2004 р. проживало 47,4 млн осіб населення [108]. Однак щорічно населення країни скорочується в середньому на 400 тис. осіб, що ставить під загрозу саме існування української нації в майбутньому. На даний час фактично не залишилось адміністративно-територіальних одиниць, в яких народжуваність переважає смертність (додаток A), хоча ще кілька років тому Закарпатська та деякі інші області західного регіону характеризувались незначним приростом населення [143, c. 360,362-363]
Ряд вітчизняних та міжнародних інституцій, серед яких ДНДІІМЕ (Державний НДІ інформації і моделювання економіки), НІСД (Національний інститут стратегічних досліджень), OOН, МСК СНД (Міжнародний статистичний комітет СНД), РВПСУ (Рада з вивчення продуктивних сил України НАН України), розробили прогнозні оцінки чисельності населення країни на період з 2000 по 2025 р. [145, c.9]. З метою уникнення грубих похибок вказані організації, прогнозуючи можливий демографічний розвиток України, пропонують оптимістичний, песимістичний та середній (проміжний) варіанти (табл. 2.1).
Як видно з даних таблиці, чисельність населення країни за середнім, найбільш виваженим варіантом прогнозів, у 2025 р. мала б коливатись в межах