РОЗДІЛ 2. Експериментальна робота по педагогічному забезпеченню
полікультурного виховання майбутніх учителів іноземних мов.............
842.1.Наукове обґрунтування комплексної методики полікультурного виховання студентів факультетів іноземної філології............................................................................................
842.2.Зміст, форми і методи оптимізації полікультурного виховання майбутніх фахівців іноземної мови................................................
992.3.Результати експериментальної роботи з перевірки ефективності полікультурного виховання майбутніх учителів іноземної мови..................................................................................
114ВИСНОВКИ ДО 2 РОЗДІЛУ....................................................................160ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ...........................................................................162СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ................................................165ДОДАТКИ....................................................................................................189
ВСТУП
Актуальність теми.
Проблема гармонізації національних інтересів України з сучасними тенденціями глобалізації суспільного розвитку світу є однією з найбільш актуальних і складних. Їі вирішення значною мірою залежить від якості реалізації освітою універсальної функції - передачі молодим поколінням соціокультурного досвіду людства, загальнолюдських та національних культурних цінностей. Провідна мета гуманної педагогіки полягає у забезпеченні розвитку базових складових культури кожної особистості. Лише за такої умови з'являється можливість створити надійний фундамент культури нації, народу і достойно увійти у світовий полікультурний простір з метою виконання в ньому своєї культуротворчої місії. Це вимагає вирішення проблеми полікультурного виховання, яке ми визначаємо як процес, що ґрунтується на органічному зв'язку культури й освіти, спрямований на оволодіння особистістю системою національних і загальнолюдських цінностей, усвідомлення суб'єктами культури важливості толерантного ставлення до культурних відмінностей і вироблення стійкої позиції щодо самореалізації у культуротворенні. Тож полікультурність нами розглядається як невід'ємний елемент загальної культури особистості.
Аналіз розвитку освіти саме у контексті гуманістичної, культуровідповідної парадигми були предметом дослідження відомих вчених С.Гессена, П.Наторпа, М.Пирогова, М.Реріха, М.Грушевського та інших. Їхні праці сприяли усвідомленню органічної єдності культури й освіти, продукуванню ідей, пов'язаних з осмисленням нових реалій суспільного розвитку. До таких належить й ідея полікультурної освіти. Значний інтерес для визначення ролі полікультурної освіти у становленні особистості викликали судження К. Ушинського про взаємозв'язок національного та загальнолюдського в педагогиці. Особливе місце в розумінні суті полікультурної освіти посідає вчення М.Бахтіна про людину як унікальний світ культури, що вступає у взаємодію з іншими особистостями - культурами. Цей підхід реалізується в сучасній педагогиці як ідея діалогу культур (В.Біблер).
Проблему полікультурної освіти досліджували зарубіжні вчені: Дж.Бенкс, Ж.Гей, М.Гібсон, К.Грант, Л.Дерман-Спаркс, К.Дорсет, Г.Жиру, С.Камінскі, Т.Кроул, С.Нієто, Д.Поделл, П.Прието, Р.Руеда, К.Слітер, М.Хепберн (США), Д.Гілборн, Дж.Уайт, Дж.Хартлі, (Велика Британія), М.Вайнберг, В.Міттер, Т.Рюлькер, Дж.Хофф (Німеччина), П.Фрере (Бразілія); М.Хинт (Прибалтика), Р.Р.Сингх (Індія); Л.Л.Супрунова, Синагатуллин (Росія); Г.Гахокідзе (Грузія); Х.Хамбер (Швеція); К.Мудлі (Канада); Лі Тхан Кхої, К.Осаджима (Японія); Дж.Адлер, М.Асанте, Дж.Гундара, Т.Мулуса (африканський континент); М.Калантіс, Б.Коуп (Австралія). У результаті аналізу цих наукових джерел виявлені основні концепції полікультурної освіти. Вони знаходять своє визнання у педагогічних теоріях, міжнародних документах, пов'язаних iз проблемами культури та освіти. З'ясовано, що у зарубіжних джерелах термін "education" розглядається як результат навчання і виховання, тобто це єдиний процес. Отже, полікультурна освіта і полікультурне виховання вживаються як синонімічні.
Серед українських науковців окремі аспекти полікультурної освіти досліджували В.Баркасі, М.Баяновська, Л.Голік, Т.Грабовська, І.Зязюн, В.Каврайський, Т.Клинченко, О.Коваленко, В.Ковтун, М.Красовицький, О.Кузнецова, Г.Онкович, А.Панченков, А.Подольський, О.Сухомлинська, І.Тараненко, Г.Філіпчук, Б.Чижевський та інші.
Важливого значення як вітчизняні, так і зарубіжні дослідники надають підготовці нової генерації педагогічних кадрів, здатних здійснювати освітньо-виховну діяльність в умовах багатокультурного соціуму, глобалізації суспільних відносин. Сутність психолого-педагогічної підготовки майбутніх учителів розглядали в своїх роботах А.М.Алексюк, Р.В.Альмухаметов, Г.О.Балл, І.Д.Бех, А.М.Бойко, І.А.Зязюн, Н.В.Кузьміна, Ю.Н.Кулюткін., Л.П.Пуховська, С.О.Сисоєва, Г.Жиру, С.Камінські, К.Крамш, Т.Кроул, Д.Поделл та інші. Проблеми культурологічної, мовної (з української та іноземних мов) підготовки вчителів знайшли своє відображення у Державній програмі "Вчитель" (березень 2002 р).
Особлива роль у контексті інтеграції України у світову спільноту відводиться досконалому володінню іноземними мовами. Вказана тематика знайшла певне відображення у дослідженнях. Так, ми виявили, що проблема виховних можливостей іноземної мови привертає увагу вчених, як українських, так і зарубіжних. Спеціалісти визнають важливість реалізації виховної мети у процесі навчання іноземних мов (М.А.Аріян, Н.В.Баришніков, І.Л.Бім, М.К.Борисенко, Н.Ф.Бориско, В.В.Кабакчі, О.В.Коваленко, Г.Г.Крючков, Т.П.Мироненко, В.В.Мошков, Ю.І.Пассов, О.О.Першукова, Н.К.Скляренко, О.Б.Тарнопольський та інші). Але результати аналізу свідчать, що переважає спрямованість на практичне оволодіння іноземною мовою. Разом з тим, у рекомендаціях Комітету з питань освіти при Раді Європи щодо навчан