РОЗДІЛ 2.
Фактори формування політики Європейського Союзу стосовно України
У рамках системного аналізу структурою системи виступає сукупність впливів, які система здійснює на свої елементи. Однак більшість впливів є результуючими не самої системи, а відносин системи з її оточенням. Так, відносно європейської регіональної системи, існування якої на сучасному етапі є беззаперечним фактом, зміна структури міжнародних відносин по завершенню "холодної війни" призвела до зміни середовища існування самої системи. Європейська регіональна система під впливом зовнішніх імпульсів - процесів геополітичних перетворень на пострадянському просторі - реагувала на такі імпульси започаткуванням свого роду адаптативних стратегій, що мали наслідком розширення, і у відповідь, реформування власне Європейського Союзу.
Таким чином, в умовах зміни зовнішнього оточення Європейських Співтовариств - розпаду РЕВ, ОВД та СРСР і проголошенням постсоціалістичними країнами прагнення приєднатися до ЄС - реакцією європейської системи було запровадження змін внутрішнього середовища системи (контексту) у вигляді трансформаційних перетворень поглиблення інтеграції на противагу розширенню Європейських Співтовариств.
Ключовим моментом процесу адаптації ЄС до дихотомії "розширення - поглиблення" виступає асиметрична взаємозалежність процесів пристосування ЄС та країн-претендентів на вступ ЦСЄ до нових вимог політики розширення. Реалії відносин з Європейським Союзом країн, що інтегруються, свідчать про наявність об?єктивної асиметричної взаємозалежності з огляду на той факт, що наприкінці 1990-х років серед більшості дослідників інтеграції пострадянських країн до ЄС закріпилася точка зору, що "єдиною ситуацією, за якої ринкова економіка та демократія одночасно імплементувалися та успішно розвивалися, є така, коли обидві впроваджуються в суспільство ззовні і гарантуються міжнародними відносинами залежності й нагляду протягом тривалого часу" [153, 1].
Процес розширення ЄС формується у контексті вироблення політики відносин із зовнішніми об'єктами - державами ЦСЄ, Балтії та колишнього СРСР, що оголосили своє прагнення приєднатися до ЄС. У даному контексті Україна виступає одним з складових зовнішнього оточення, що У результаті реалізації процесу розширення перетворилася на об'єкт саме спільної зовнішньої політики та політики безпеки Союзу, що розширюється. Мова йде про те, що такими адаптативними стратегіями ЄС до зміни середовища (внутрішнього та зовнішнього) стали стратегії асоціації, передвступної стратегії та концепція партнерства. Процеси трансформації Євросоюзу відбуваються під безпосереднім впливом таких вагомих акторів світової політики, як США та Російська Федерація. Україна, як правило, виступає об'єктом доволі суперечливих підходів цих акторів до пострадянського простору, що суттєво впливає на формування параметрів відносин ЄС стосовно України.
2.1. Визначення підходів до України в процесі розробки й реалізації політики розширення ЄС на Схід
Ефективність реалізації євроінтеграційних прагнень України залежить в першу чергу від аналізу політики Європейського Союзу щодо розширення на Схід, від дослідження процесу вироблення уніфікованих критеріїв членства, що є типовими для всіх посткомуністичних країн незалежно від стартових умов трансформації, а також від аналізу масштабів заходів, які має здійснити сам Європейський Союз для збереження ефективності процесу прийняття рішень.
Розширення Європейського Союзу та одночасне його реформування перетворюється на потужний чинник, що змінює геополітичні реалії і визначає основні параметри розвитку європейського політичного та економічного простору в світовій політиці.
З огляду на складність переплетіння процесів розширення та реформування ЄС й У результаті аналізу процесу сучасного етапу розширення ЄС на Схід автор аналізує існуючі три підходи в процесі становлення та реалізації політики Євросоюзу щодо процесу розширення: стратегія асоціації, стратегія вступу (передвступна) та концепція партнерства.
Стратегія асоціації хронологічно відповідає періоду 1989-1998 роки. Цей період характеризується тим, що країни ЦСЄ задекларували намір розпочати інтегрування до єдиної Європи, а Євросоюз, в свою чергу, проголосив готовність до пошуку форм інтеграції нових демократичних країн ЦСЄ із розробкою критеріїв вступу для країн-кандидатів [147, 20]. Процес реалізації цієї стратегії характеризується динамікою розгортання політичного діалогу між ЄС та країнами - асоційованими членами у рамках Європейських угод.
Починаючи з 1998 року і до 2004 (2007) року, можна говорити про реалізацію стратегії вступу країн ЦСЄ та Балтії до ЄС. Стратегія характеризується переговорним процесом між ЄС та країнами ЦСЄ про вступ, підписанням Партнерських угод про вступ, конкретизацією критеріїв, вимог та рекомендацій, розроблених Єврокомісією, для кожного партнера на основі контролю відповідності стану внутрішніх інституційних реформ Копенгагеньским критеріям членства в ЄС.
З країнами, що підписали Угоди про партнерство і співробітництво починаючи з 1994 р., встановлюються відповідні механізми партнерських відносин з поглибленою співпрацею в пріоритетних сферах.
Розширення ЄС на Схід 1990-х років, звичайно, є лише частиною більш широкого європейського порядку денного, головна мета якого - перетворення європейського регіону на впливовий центр сили світової політики. Так, серед головних завдань на шляху реалізації такої мети є:
* інституційні перетворення з метою пристосування інститутів ЄС до розширення та реформування;
* ефективне впровадження економічного та валютного союзів у рамках ЄС, що включає впровадження головних фінансових принципів Союзу, реформування структурних фондів, завершення реформи Спільної сільськогосподарської політики (CAP - ССП);
* в сфері зовнішньої політики головними пріоритетами є формування засад сп