Розділ 2. Проблема визначення загроз
національній безпеці України
у вітчизняній теоретико-політичній думці
Основою, на якій у світовій теоретико-політичній думці визначаються загрози і, відповідно, шляхи забезпечення національної безпеки, є національні інтереси - усвідомлені потреби людей, суспільства, держави. Концепція (основи державної політики) національної безпеки України 1997 року зазначає, що "конкретні засоби і шляхи забезпечення національної безпеки України обумовлюються пріоритетністю національних інтересів" [122]. Проте, проблема в тому, що в Україні, незважаючи на те, що в нормативних документах, науковій літературі, програмах політичних партій досить часто є посилання на "національні інтереси України", й досі немає цілісної законодавчо закріпленої Концепції національних інтересів. Оскільки спроби прийняття відповідних законодавчих актів не мали успіху через надмірну заполітизованість Верховної Ради, на даний момент існують лише окремі, визначені в певних нормативно-правових документах, науковій та політичній літературі, неузгоджені між собою переліки пріоритетів національних інтересів України або ж переліки національних інтересів в окремих сферах суспільного життя. Такий перелік містить, наприклад, Закон України "Про основи національної безпеки України" 2003 року. Тож, при визначенні загроз національній безпеці України законодавці, науковці і політики посилаються саме на такі переліки.
Розглянемо, які національні інтереси визначаються у вітчизняній теоретико-політичній думці як пріоритетні, і, відповідно, якими мають бути пріоритетні загрози, засоби і шляхи забезпечення національної безпеки України. Концепція національної безпеки України 1997 року визначає "пріоритетними" національними інтересами України наступні: створення громадянського суспільства, підвищення ефективності органів державної влади та місцевого самоврядування, розвиток демократичних інститутів для забезпечення прав і свобод людини; досягнення національної злагоди, політичної і соціальної стабільності, гарантування прав української нації та національних меншин України; забезпечення державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості кордонів; створення самодостатньої ринкової економіки; забезпечення екологічно та технологічно безпечних умов життєдіяльності суспільства; збереження та підвищення науково-технологічного потенціалу; зміцнення генофонду Українського народу, його фізичного і морального здоров'я та інтелектуального потенціалу; розвиток української нації, історичної свідомості та національної гідності українців; розвиток етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності громадян усіх національностей, що складають український народ; налагодження рівноправних відносин з усіма державами, інтегрування в європейську та світову спільноту. Концепція також визначає першим "принципом забезпечення національної безпеки" "пріоритет прав і свобод людини і громадянина" [122, с.11]. Як бачимо, більшість із названих національних інтересів становлять саме інтереси, пов'язані з правами і свободами людини і громадянина, причому, в переліку вони стоять першими, що свідчить про їх пріоритетність.
Те ж саме спостерігаємо й у Законі України "Про основи національної безпеки України" 2003 року, який у схожому переліку "пріоритетів національних інтересів України" ставить на перше місце "гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина; розвиток громадянського суспільства, його демократичних інститутів" [103, с.1].
Такої ж пріоритетності дотримуються науковці і політики. Наприклад, О.Білорус у праці "Глобалізація і національна стратегія України" зазначає: "Об'єктом національного інтересу визначається людина, суспільство, держава; суб'єктом - громадсько свідома і активна людина - громадянин" [16, с.91]. Програма Соціал-демократичної партії України (Об'єднаної) зазначає: "безпека держави - у безпеці особи і суспільства" [224, с.11]; програма партії "Трудова Україна" проголошує: "не громадяни для держави, а держава для громадян" [223]; програма блоку "Наша Україна" декларує: "нашою найвищою цінністю є людина... Державна політика в Україні повинна служити Людині" [211].
Як бачимо, однією з головних теоретичних засад визначення національних інтересів України у вітчизняній теоретико-політичній думці є визнання найвищої пріоритетність прав і свобод людини і громадянина, що відображено і в Основному Законі нашої держави - Конституції України, яка проголошує, що "людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю" [119, с.4].
У той же час, окрім декларування пріоритетності прав і свобод людини і громадянина, визначення більш конкретних національних інтересів України, включаючи тих самих людей і громадян, вітчизняна теоретико-політична думка практично не дає. Наприклад, Концепція національної безпеки України 1997 року стверджує, що "національні інтереси та їх пріоритетність обумовлюються конкретною ситуацією, що складається в країні та за її межами" [122], тобто, мова про конкретизацію визначення національних інтересів не йде, адже останні вважаються залежними від кон'юнктурної ситуації. Дослідник О.Білорус визначає національні інтереси народу України наступним чином: "вищим національним інтересом народу України є забезпечення такого економічного, політичного і соціального розвитку, який відповідає уявленням народу як найбільш для нього прийнятний і такого, що принесе добробут і справедливість" [16, с.91]. О.Бодрук вважає "фундаментальним національним інтересом" - "виживання народу та держави", відзначаючи, що "найближчим до інтересів виживання є інтерес збереження сприятливих природних умов існування українського народу та держави" [25, с.71].
Не додають конкретики й переліки національних інтересів для окремих сфер суспільного життя. Так, Національний інститут стратегічних досліджень у 1997 році в праці "Національна безпека України 1994-1996" виділив наступний пріоритетний ряд націон