Ви є тут

Політико-стабілізаційна роль місцевого самоврядування в умовах суспільно-політичної трансформації сучасної України.

Автор: 
Лебединська Ганна Олександрівна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2004
Артикул:
3404U004903
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
СИСТЕМА ВЗАЄМОВІДНОСИН ЦЕНТРАЛЬНОЇ
І МІСЦЕВОЇ ВЛАДИ: СВІТОВИЙ ДОСВІД
І ФОРМУВАННЯ ВІТЧИЗНЯНОЇ МОДЕЛІ
2.1. Централізація і децентралізація як основа формування вітчизняної моделі
місцевого самоврядування.
Вагомий політико-стабілізаційний потенціал української моделі самоврядування
пов’язаний з тим, що вона формується на основі централізації і децентралізації.
Що стосується названої основи, то в ній ми бачимо дві сторони суперечливої
єдності. Як відзначає А.Некрич, процес формування системи владних повноважень —
це фактично постійне протистояння ідей централізації і децентралізації.
Центральна влада наполегливо намагалась поставити під свій контроль все
політичне, економічне і соціальне життя, що виправдовувалося необхідністю
об’єднання країни (141, с. 39). Централізація і децентралізація протистоять
одна одній, взаємно врівноважують і взаємно доповнюють одна одну.
На територіальному рівні держава впливає на діяльність місцевих органів
самоврядування через відповідні місцеві державні адміністрації, що виконують
контрольні, координуючі і деякі інші функції. Така система організації влади в
нашій країні має, з одного боку, зберегти «виконавчу вертикаль» через органи
державної виконавчої влади, а з іншого — побудувати систему місцевого
самоврядування на демократичних засадах з відповідним представництвом на
районному та обласному рівнях. Важливим елементом демократичної правової
держави є дієва система місцевого самоврядування, джерелом якого виступає не
держава, а територіальні колективи жителів населених пунктів (територіальні
громади). Тому органи місцевого самоврядування повинні бути вилучені з
структури державної влади і діяти самостійно в межах, визначених законом, і з
власними фінансово-економічними можливостями. Межа між системою державної влади
і системою місцевого самоврядування проводиться тому, що завдання та функції
цих систем дуже специфічні, і як наслідок різний характер їх взаємодії з
людьми. Говорячи про проблеми демократизації влади, необхідно відзначити, що
владу не дають і не беруть, владу створюють. «Справжню політичну владу
будь-який соціальний суб'єкт, який претендує на неї, повинен створити сам для
себе, під свою специфіку, особливості, завдання, мету і функції» (47, с. 19).
Формування ефективно діючої системи місцевого самоврядування і державного
управління є надзвичайно складною проблемою і не обмежується просто
реорганізацією структури органів. Вона включає, перш за все, створення
фінансово-економічних передумов фінансування місцевого самоврядування. Без
вирішення вказаних питань проведення будь-якої реорганізації не має змісту,
оскільки це приведе лише до чергового оновлення фасаду діючої системи.
Жодною країною сучасного світу, якщо не зважати на декілька невеликих держав,
неможливо управляти, спираючись тільки на центральні органи влади. Місцеві
органи влади, які являють собою низові адміністративні одиниці, діють, перш за
все, в інтересах населення, що мешкає на цій території. Роль місцевого
самоврядування в демократичному розвитку держави дуже висока. І не тільки з
точки зору її соціального розвитку, де людський фактор є вирішальним у галузі
економіки і політики, але й для самої держави та її органів центральної влади.
Сильне місцеве самоврядування сприяє зміцненню державної влади, її більш
ефективній роботі. Держава — це сукупність регіонів, тому регіональна політика
лежить в основі побудови та життя держави. Міцність держави прямо пропорційно
залежить від того, наскільки враховуються в прийнятих центральною владою
рішеннях регіональні інтереси. Центральній владі не слід боятися конкуренції з
боку регіональної, або ще гірше протистояти їй. Управління державою повинно
бути професійним. Одна з рис професійності — це вміння ділити відповідальність,
у даному разі з регіональною владою, враховуючи її близькість і детальне знання
місцевих проблем і, безумовно, власна зацікавленість у їх швидкому розв'язанні.
Місцеве самоврядування не суперечить державі, а є його частиною, допомагає
управляти державою на місцевому рівні. Як сказав відомий російський
суспільствознавець Г. Барабашев, місцеве самоврядування — це державна влада
особливого роду, а що стосується недержавної природи місцевого самоврядування,
то це міф (127, с. 124).
У розвинутих країнах світу в другій половині XX століття почалась реформа
місцевого самоврядування, головним в якій була децентралізація управління і
надання регіонам значних повноважень для вирішення своїх власних проблем.
Процес реформування закінчився прийняттям Європейської Хартії місцевого
самоврядування в 1985 році. Кожна країна йшла власним специфічним шляхом
розвитку, і все ж таки, в загальному вигляді всі різновиди моделей місцевого
самоврядування можна звести до декількох, таких як англосаксонська і
французька, або змішана, де є схожість з обома моделями. Їх сутність зводиться
до співвідношення між державним управлінням і участю в управлінні
представницьких органів, з одного боку, і державною адміністрацією та органами
територіального управління, з другого (127, с.122).
Англосаксонська модель склалась у тих країнах, які історично створювались
шляхом механічного об'єднання різних місцевих громад. Це, наприклад, СІІІА,
Австралія, Великобританія, Швейцарія, Канада та ін. Тут автономія місцевих
органів самоврядування є значною, центральна та місцева влада перебувають у
партнерських взаємовідносинах і контроль здійснюється тільки в межах дотримання
законності та господарської діяльності через міністерства. В межах французької
моделі центральна влада має більш значні повноваження. Місцеве