РОЗДІЛ 2
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ВИБІР УКРАЇНИ
2.1. Європейська інтеграція України: підходи, очікування, орієнтації
Для аналізу проблем та здобутків співпраці України з ЄС необхідно розглянути
широкий спектр питань пов’язаних з різним змістовним навантаженням, яке
вкладають у поняття “європейський вибір” України. Слід відповісти на запитання:
як саме розуміють представники державного, бізнесового і неурядового секторів
суспільства поняття “європейський вибір”? Які чинники спонукали українське
керівництво задекларувати саме “європейський”, а не “євразійський”,
“російсько-білоруський” чи інший вибір після проголошення незалежності України?
Крім цього, слід з’ясувати позитивні та негативні наслідки реалізації
євроінтеграційного курсу України, а також навести результати соціологічних
опитувань громадської думки з питань європейської інтеграції України. Такий
підхід дозволить дослідити суспільно-політичне тло, на якому відбувається
співпраця між Україною та Євросоюзом й з’ясувати очікування України від процесу
європейської інтеграції.
“Європейський вибір” України тісно пов’язаний з процесами європейської
інтеграції, які перетворили ЄС на один з найпотужніших політичних і
фінансово-економічних центрів світової політики. На думку автора, для України –
європейська інтеграція є найкращою альтернативою для забезпечення національних
інтересів в політичній, економічній, соціокультурній сферах, а також у сфері
безпеки і оборони. У своїй інавгураційній промові 30 листопада 1999 р.
Президент України Л.Кучма відразу після визначення як ключових орієнтирів
української зовнішньої політики “її багатовекторності, прогнозованості і
стабільності, збереження позаблокового статусу України” заявив: “Підтверджуючи
свій європейський вибір, ми ставимо за стратегічну мету вступ до Європейського
Союзу. Вимоги до членів ЄС багато в чому збігаються з завданнями, які
планується вирішувати у внутрішній сфері ... Європейський вибір України, як і
вся логіка, сутність та цілі її зовнішньої політики, диктуються конкретними
геополітичними реаліями” [93; 2].
Аналіз виступів, публікацій і практичних дій у сфері європейської інтеграції
дозволяє автору виділити п’ять найпоширеніших підходів до розуміння
“європейського вибору” України.
Перший – географічне розташування України. “Якщо ви спитаєте когось із
посадовців, чи є Україна складовою Європи, на вас зиркнуть з погано прихованим
роздратуванням і порадять поглянути на географічну карту” [201], ці слова
Президента Фонду “Європа ХХІ” І.Підлуської відображають тлумачення
“європейського вибору” окремими представниками українського політикуму. Наголос
робиться на тому, що Україна посідає друге місце в Європі, поступаючись лише
Росії, за площею (603,7 тис.кв.км) та шосте місце в Європі (після Росії,
Німеччини, Італії, Великобританії та Франції) за населенням (близько 48 млн.
чол.). “Ще за часів Австро-Угорської імперії центр Європи був визначений в
Західній Україні, де біля Рахова на Закарпатті знаходиться кам’яний знак. Отже,
висновок для нас єдиний: європейська інтеграція, європейський вибір України!”,
наголошує Б.Тарасюк [167; 5].
Географічне розташування України лягло в основу двох геополітичних концепцій –
євразійської та євроатлантичної [64]. Суть євразійської концепції полягає в
обґрунтуванні необхідності геополітичної орієнтації України на країни Євразії,
передусім, Росію. Євроатлантична ж концепція – відображає пріоритетність
української геостратегії через побудову тісних стосунків з країнами Західної
Європи, США та Канади. При цьому, прихильники “європейського вибору” України
наголошують на важливості побудови української геостратегії спираючись саме на
євроатлантичну концепцію.
Другий – спільність історично-культурної та духовної спадщини України і Європи.
У своїй промові “Європа як завдання” Президент Чеської Республіки В.Гавел
доповнює спільність європейських цінностей ще й певною волею – поведінкою на
виклик часу [242; 11]. У цьому контексті українські дипломати, виступаючи на
європейських форумах, найчастіше згадують про Київську Русь – велику
європейську державу, князі якої були поріднені з більшістю монархічних родин
континенту і про українську княжну Анну Ярославну яка була королевою Франції,
дружиною короля Генріха I [191].
Продовжуючи думку В.Гавела про спільність європейських цінностей і європейську
ідентичність, важко не погодитись і з тим, що кордони такої Європи часом можуть
бути досить пульсуючими чи варіативними: вони не можуть визначатися ні на
шкільному атласі, ні обмежуватися списком держав-членів ЄС, навіть з додатком
до нього країн, які можуть вступити до нього [242; 15]. Про “відновлення
історичної справедливості і на утвердження європейської ідентичності народу
України” неодноразово заявляв і екс-міністр закордонних справ України, а нині
Голова Комітету Верховної Ради України з питань європейської інтеграції
Б.Тарасюк. Він вважає, що термін “інтеграція” стосовно України є не досить
точний. Йдеться швидше про реінтеграцію в Європу України, яка протягом кількох
століть всупереч волі українців була відірвана від Європи [168; 8].
Третій – забезпечення економічного зростання та підвищення рівня життя народу
України. На думку багатьох “європейський вибір” покликаний зменшити різницю між
соціально-економічними показниками України і країн Західної Європи. Маючи у
своєму розпорядженні майже половину всіх світових ресурсів родючих чорноземів,
значні запаси корисних копалин, вже згадане вигідне географічне положення, а
також значний людський і науково-технічний потенціал, Україна відчуває потребу
структурної перебудови економіки для її переорієнтації на
- Київ+380960830922