РОЗДІЛ 2
ДОГОВІР УПРАВЛІННЯ МАЙНОМ
2.1. Загальна характеристика договору управління майном
Сприйняття українським законодавцем тієї чи іншої концепції нормативного впорядкування відносин, для регулювання яких в країнах англо-американської правової сім'ї традиційно використовують інститут довірчої власності (траст), багато в чому залежало від структури та місця відносин власності в правовій системі країни протягом відповідного періоду часу. В силу належності України до континентальної системи права з її неподільним та єдиним розумінням права власності, класична концепція трасту з її традиційним атрибутом "розщепленої власності" не могла бути практично втіленою в правове коло нашої країни. Тому українським законодавцем було обрано курс на нормативну побудову інституту управління майном, здатного ефективно задовольнити попит на послуги по управлінню чужим майном. Така новела цивільного законодавства України, як інститут управління майном, що отримав своє закріплення з прийняттям нового ЦК України, вимагає свого науково-концептуального обгрунтування та пояснення.
Слід зазначити, що відносини, пов'язані з (довірчим) управлінням майном, незалежно від того, чи створені вони за волевиявленням власника або за відсутності самостійної волі власника майна, що передається в (довірче) управління, завжди опосередковуються договором управління майном, тому їх подальший розгляд проводитиметься за моделлю дослідження будь-якого цивільно-правового договору.
Як один з самостійних типів цивільно-правових зобов'язань, договір управління майном, врегульований главою 70 ЦК України ?113?, характеризується своєю відносною новизною для вітчизняної правової системи. Для відмежування від інших способів управління чужим майном в даному дослідженні автором буде використовуватись термін "договір довірчого управління майном" в синонімічному розумінні "договору управління майном", передбаченого главою 70 ЦК України.
ЦК України визначає договір управління майном, як такий договір, за яким одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача) - п. 1 ст. 1029 ЦК України.
Наведене вище визначення досліджуваного договору дозволяє охарактеризувати його як реальний, тобто договір вважається укладеним з моменту передачі установником управління відповідного майна управителю (п. 2 ст. 640 ЦК України).
Як влучно відзначає Л.Ю. Міхеєва, і в цьому неможливо не погодитись з її авторитетною думкою, що такий договір і неможливо було сконструювати, як консенсуальний. Його об'єктом є дії управителя, здійснення яких без володіння майном не є можливим ?16, с. 72?. Про реальність договору довірчого управління майном свідчить чітко визначене положення: установник управління передає майно в управління, а не зобов'язується його передати. Тому для виникнення названого договору, як і будь-якого реального договору, недостатньо однієї зустрічної згоди сторін. Обов'язковою умовою укладення договору довірчого управління є передача самого майна. Обіцянка передати майно в управління не тягне в даному випадку правових наслідків. Згода потенційного управителя та потенційного установника управління до моменту передачі майна, коли один передасть його, а інший прийме та відокремить його від іншого, що знаходиться в управлінні, може вважатися лише попереднім договором, тобто домовленістю сторін у майбутньому укласти договір (ст. 635 ЦК України) [20, с. 293-294].
Виходячи з того, що для виникнення зобов'язання є необхідною фактична передача майна управителю, то якщо договір підписано, але передачі майна ще не відбулось, він не може вважатись укладеним, а управитель не має права витребувати таке майно у установника для здійснення управління. У зв'язку з відсутністю спеціальних норм про це в главі "Управління майном" слід вважати, що до передачі майна мають застосовуватись правила пунктів 2-3 ст. 640 (момент укладення договору) та ст. 334 ЦК України.
За своєю правовою природою договір управління майном є двостороннім (адже відсутність в формуванні договірної угоди волі вигодонабувача не дозволяє кваліфікувати цей договір як трьохсторонній) і оплатним (п. 1 ст. 1029 ЦК України). Не дивлячись на те, що зазначена стаття не містить жодних зобов'язань установника управління, аналіз інших статей глави 70 ЦК України (зокрема, п. 2 ст. 1039, п. 1 ст. 1042) дає підстави для віднесення договору управління майном до двосторонніх. Як відомо, в будь-якому відносному правовідношенні, яким виступає досліджуваний договір, праву, яким наділяється одна сторона, відповідає обов'язок другої сторони. Отже, даний договір не може вважатись одностороннім.
Ряд дослідників відзначають довірчий характер досліджуваного зобов'язання та вважають договір управління фідуціарним. На думку З.Є. Бенєволенської, відносини між установником, управителем та вигодонабувачем мають ознаку довірчості ?114, с. 12?. В.В. Горбунов також вбачає довірчий характер даного зобов'язання, зазначаючи, що слово "довіра" передбачає наявність особливих відносин між установником та управителем, заснованих на ризику, який несе установник, передаючи майно в управління ?115, с. 9?. Досліджуючи ознаки, за якими договір може бути віднесено до числа довірчих: можливість сторін в будь-який час відмовитись від договору, обов'язок особистого виконання договору, припинення договору у випадку визнання управителя недієздатним, безвісно відсутнім чи його смерті, - Д.М. Аляб'єв доходить висновку про фідуціарний характер досліджуваного зобов'язання ?116, с. 14?.
Водночас, існує й інша думка, згідно з якою вести мову про "довірчість" стосовно договору довірчого управління доцільно в тому ж розумінні, що і стосовно договору доручення. "Довірчість" має значення лише при встановленні відносин, але не під час їх здійснення ?25, с. 124?. При