РОЗДІЛ 2
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВОГО
СТАТУСУ ІНВЕСТОРА
2.1. Принципи регулювання господарсько-правового статусу інвестора
Суб'єкт права як поняття розкривається через права, що можуть йому належати, набуватися і здійснюватися ним, та обов'язки, що можуть ним виконуватися [141, 31]. Сукупність прав та обов'язків, законодавчо закріплених за тими чи іншими суб'єктами права, утворює правовий статус цих суб'єктів. Поняття правового статусу в юридичній літературі є дискусійним. Висловлені міркування про те, що усі суб'єктивні права та обов'язки, усі правові зв'язки входять до правового статусу [162, 27; 237, 123]. Відповідно до іншої точки зору, в поняття правового статусу слід включати не всі, а лише конституційні права та обов'язки, що визначають зміст правосуб'єктності та невід'ємні від особистості, оскільки "конкретні права й обов'язки - це, швидше, питання факту в юридичній області, специфіки в реальному становищі особи, аніж основи її загального правового становища в даній правовій системі" [148, 142-143]. В принципі підтримуючи останній аргумент, у цій роботі в поняття господарсько-правового статусу інвестора ми включаємо всі законодавчо закріплені господарські права та обов'язки цього суб'єкта, але не конкретні його господарські права та обов'язки, що виникли у тих чи інших правовідносинах. Окрім того, ми приєднуємося до точки зору тих науковців, які до поняття правового статусу включають і законні інтереси суб'єкта, що не трансформувалися в його права [159, 219].
У різних інвестиційних правовідносинах господарсько-правовий статус інвесторів характеризується значною специфікою. Відтак права та обов'язки інвестора, які складають зміст його господарсько-правового статусу, можна поділити на загальні - ті, що закріплюються за інвесторами у будь-яких інвестиційних правовідносинах, та спеціальні - ті, що є специфічними для окремих видів інвесторів (які можна виділити залежно від форми здійснюваної інвестиційної діяльності чи інших критеріїв). У цьому підрозділі будуть досліджені передусім загальні господарські права інвестора, здебільшого закріплені в ст. 7 ЗІД, яка має назву "Права суб'єктів інвестиційної діяльності", проте адресована передусім інвестору, а також окремі спеціальні права, які ілюструють важливі тенденції правового регулювання інвестиційної діяльності; аналогічний підхід буде застосований і щодо обов'язків інвестора.
Однак і дослідження загальних прав та обов'язків інвестора повинно ґрунтуватися на знанні ще більш загального порядку, а саме: на знанні керівних начал, що визначають спрямованість регулювання правового статусу інвестора - принципів правового статусу інвестора. Поза усвідомленням таких принципів неможливо здійснити адекватне тлумачення норм, що закріплюють конкретні права та обов'язки інвестора. Адже та чи інша норма, встановлюючи конкретне правило поведінки, не завжди вказує на те, яка керівна ідея закладалася в основу цього правила поведінки. За умови ж врахування принципів регулювання зміст правила поведінки стає більш чітким [239, 26].
На нашу думку, до зазначених принципів належать:
(а) недискримінація інвесторів;
(б) диференційоване законодавче регулювання правового становища різних видів інвесторів;
(в) свобода інвестування в межах, визначених законом;
(г) державна підтримка інвесторів на цільовій та адресній основі;
(д) гарантованість прав та законних інтересів інвесторів.
Зупинимося на кожному з названих принципів детальніше.
Абз.1 ч.1 ст.7 ЗІД встановлює, що всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності і господарювання мають рівні права щодо здійснення інвестиційної діяльності, якщо інше не передбачено законодавчими актами України. У свою чергу, Указ Президента України від 12 липня 2001 р. №512/2001 "Про заходи щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні" серед таких заходів називає завершення формування стабільної та передбачуваної нормативної бази, яка б ґрунтувалася на принципі рівності всіх інвесторів [67].
На нашу думку, вислів "рівність інвесторів" не є вдалим для позначення принципу регулювання правового статусу інвестора, оскільки залежно від форми здійснюваної інвестиційної діяльності та інших чинників законодавець наділяє інвесторів різними за обсягом і змістом суб'єктивними правами, а також обов'язками. Відповідний принцип слід розуміти як принцип недискримінації інвесторів за ознаками, що не пов'язані із змістом здійснюваної інвестиційної діяльності, у тому числі надання рівних можливостей вдаватися до ефективних засобів захисту у випадку порушення їхніх прав та законних інтересів. До таких ознак ЗІД відносить форму власності і господарювання, а Програма розвитку інвестиційної діяльності на 2002 -2010 роки - ще й походження капіталу [82]. Д.В.Задихайло, однак, вважає, що законодавчі обмеження інвестиційних можливостей інвесторів за ознакою проходження капіталу у певних випадках є доцільними. На його думку, враховуючи, що наразі головними дійовими особами світового ринку капіталів стають транснаціональні корпорації (ТНК), економічна могутність яких співставна з могутністю економіки України, слід було б при реалізації програм приватизації найважливіших галузей вітчизняної економіки передбачити вимогу обов'язкової диверсифікації іноземних інвесторів за належністю капіталу до тих чи інших ТНК з метою недопущення монополізації національного ринку однією ТНК [170, 18]. Ця пропозиція, з очевидністю, заслуговує на увагу; проблема ж практичного її втілення потребує окремого дослідження, хоча б з огляду на відсутність поняття "транснаціональна корпорація" у вітчизняному законодавстві?.
Специфічні проблеми реалізації принципу недискримінації інвесторів властиві корпоративній формі інвестиційної діяльності з огляду на притаманне цій формі розмежування власності та контролю. Питанням забезпечення однаково справедливого ставлення до всіх інвесторів традиційно приділяють увагу кодекси (принципи) корпоративного управління та
- Київ+380960830922