РОЗДІЛ 2. ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА РАЙОНУ ДОСЛІДЖЕНЬ
Район досліджень знаходиться в Голарктичному підцарстві Європейської області [136, 137]. Степова зона України розташована в зоні помірних широт із достатньо активною атмосферною циркуляцією. Клімат району досліджень помірно-континентальний, відрізняється спекотним, сухим і тривалим літом, зимою з періодичними відлигами та нестійким сніговим покривом (товщина снігового покриву не перевищує 5-10 см) [138-140]. В окремі роки тут спостерігаються значні коливання погодних умов. Помірно вологі роки змінюються посушливими, які супроводжуються суховіями. Пори року характеризуються спекотним літом, тривалою й відносно теплою осінню, не стійкою, але інколи холодною зимою та достатньо короткою весною, яка часто супроводжується суховіями [138, 139].
Для степової зони характерна - значна амплітуда коливань кліматичних показників за окремими місяцями в різні роки. Клімату степів властиві різкі контрасти водно-термічного режиму. У степовій зоні України амплітуда крайніх літніх і зимових температур складає близько 79оС. Також спостерігаються значні зміни зволоженості між сезонами року. Добре прослідковуються внутрішньорічні контрасти: випадкове чергування морозних діб із відлигами, стрибки у випаданні літніх опадів [141].
Основний абіотичний фактор, який визначає розмноження арбовірусів у безхребетних переносниках, - температура. Відомо, що існування постійних вогнищ арбовірусів, асоційованих із кровосисними комарами, значною мірою обмежено територіями, де тривалість періоду із температурами вище +10°С складає не менше 135-180 днів [142]. За цим показником район дослідження сприятливий для циркуляції арбовірусів, які переносяться комарами. Число днів із температурами вище +10°С дорівнює 178-188 у заплавних дібровах р. Дніпро та 165-170 днів - у заплавних дібровах р. Самари. Середньомісячні температури самого жаркого (липня) та самого холодного місяця (січня), а також сума температур вище +10°С відповідно дорівнює: у заплавній діброві р. Дніпро - +23°С, - 4°С, 3369-3556°С; у заплавній діброві р. Самари - +26°С, -6°С, 3028-3150°С [139, 143-145].
Вагоме значення для розвитку популяцій кровосисних комарів мають також опади, які обумовлюють вологість повітря та тісно пов'язані з утворенням тимчасових водойм. Відсутність опадів або їх недостатня кількість так само, як і рясні опади, різко знижують чисельність багатьох комах, у тому числі й комарів. Річна кількість опадів, що випадають на території району досліджень - 375-465 мм на рік у заплавних дібровах р. Дніпро, та 450-508 мм - у заплавних дібровах р. Самари. Впродовж року опади випадають нерівномірно: більше їх - у червні-липні (53-62 мм), а мінімальна кількість - у січні-лютому (20-29 мм). Улітку опади випадають переважно у вигляді злив [146].
Район дослідження знаходиться в зоні Запорізької внутрішньої рівнини, Донецького кряжу та його підземних продовжень - Лівобережне плато та частково Дніпропетровська терасова рівнина. Значна висота окремих ділянок території справжніх степів України обумовлена існуванням водорозділу, який розмежовує басейн протоків Дніпра [144].
В утворенні мезорельєфу значну роль відіграють ерозійні процеси, які утворюють складну мережу ярів і балок. Особливо це характерно для району Придніпровського плато (Верхньодніпровськ-Мишурін Ріг), порожистої частини Дніпра. Ерозія тут характеризується максимальними величинами (100-125 м), а на південь спостерігається зменшення її глибини [143]. На зміну ерозійним ландшафтам північних районів тут поширюються поди та блюдця, характерні для підзони каштанових ґрунтів півдня України.
Степова зона України розташована в межах Дніпровського та Причорноморського артезіанських басейнів. Дніпровський артезіанський басейн характеризується наявністю підземних вод у осадковій товщі кайнозою та породах палеозою-мезозою, що занурюються в північно-східному напрямку до центру басейну. Південна частина Дніпровського басейну - район розвантаження глибоких горизонтів, які містять солоні води, у зв'язку з чим майже всі вище розташовані водоносні горизонти й комплекси в долинах Дніпра на великих площах містять також солоні та солонуваті води. Причорноморський артезіанський басейн займає незначну територію в південно-західній частині області. Водоносні горизонти пов'язані з відкладеннями неогену та палеогену [146-149].
Співвідношення тепла й вологості у степовій зоні зумовлює характер ґрунтів і рослинності. Ґрунти тут утворилися переважно на лесах і лесовидних суглинках в умовах теплого клімату та недостатнього зволоження під різнотравно-злаковою рослинністю. Серед ґрунтів переважають звичайні (6-9 % гумусу) та південні (5-6 % гумусу) чорноземи, які займають близько 90 % території. У Причорномор'ї розвинені темно-каштанові (3-5 % гумусу), а на понижених плакорах - каштанові ґрунти (2-3 % гумусу). У комплексі з ними, звичайно, зустрічаються солончаки [143, 145, 150].
Висока комплексність і мінливість притаманні ґрунтовому покриву степів, особливо середньої та південної частини зони. Це пояснюється особливою чутливістю ґрунтотворних біокомпонентів до факторів зволоження та засолення. Тому, навіть на порівняно невеликих хвилястих ділянках степу, можна знайти солонцюваті, лучні, осолоділі, глеюваті зональні ґрунти, інші їх варіації й різноманітні комплекси [139].
Район наших досліджень за геоботанічним районуванням України, відноситься до Європейсько-Азіатської степової області. Він розташований у 2 провінціях: Східноєвропейській і Причерноморсько-Донській. Цей район належить до найбільш сухих варіантів різнотравно-кострицево-ковилових (справжніх) і кострицево-ковилових степів. У природній рослинності 60-90 % від загального проективного покриття складають ксерофільні вузьколисті дерновинні злаки: ковили (Stipa capillata L., S. stenophylla Czern., S. ucrainica P. Smirn., S. lessingiana Trin. et Rupr.) костриця (Festuca sulcata Hack.), тонконіг (Poa nemoralis L.). Багато мезофільних кореневищних злаків: костер без
- Київ+380960830922