Розділ 2 Закону Шермана також забороняє
“монополізацію”, тобто спробу контролювати весь ринок.
Схожий приклад можна знайти в зовсім несхожій країні - це закон про вільну
конкуренцію у Румунії, де стаття 5 забороняє входити в угоди, які сприятимуть
“обмеженню, перешкоджанню чи перекрученню норм конкуренції”. Стаття 13 закону
забороняє злиття компаній для зміцнення домінуючої позиції і послаблення правил
конкурентної боротьби. Стаття 6 закону забороняє будь-які види зловживань
антиконкурентним діям. Ті країни, де закон про вільну конкуренцію не має
якогось із трьох зазначених компонентів, повинні розпочати адекватні дії з
коректування правової ситуації. У США, наприклад, однією з причин прийняття
Закону Клейтона в 1915р., була необхідність внесення доповнення про злиття
компаній, щоб зняти відповідальність з Міністерства юстиції. В останні роки
серед змін у сфері застосування закону про конкуренцію самим значним було
внесення врегулювань щодо глобалізації, яка торкнулася численних ринків.
Законодавство про конкуренцію за останні роки розвивалося по двох головних
напрямках. По-перше, перевірка конкретного злиття компаній на завдання шкоди
вільній конкуренції чи отримання домінуючої позиції незалежно від того, що
вибір може бути заснованим на продукції місцевих виробників або імпортерів.
Отже, при всіх інших аспектах закону про конкуренцію проведене розслідування
вимагає розширеного вивчення реально існуючих фактів на конкретному ринку. Дії,
що можуть представлятися шкідливими для вільної конкуренції на внутрішньому
ринку, можуть виявитися зовсім необразливими у світлі міжнародної конкуренції
на цьому ж ринку. По-друге, той факт, що деякі ринки вже перетворилися в
міжнародні, означає, що у попередні роки не робились ніякі дії впливу на
конкурентну боротьбу, яка стала предметом для занепокоєння відповідних органів.
Акти злиття іноземних компаній з місцевими компаніями можуть задушити і
реальну, і потенційну конкуренцію такими способами, що і не існували кілька
поколінь назад.
Особливе значення має законодавство про вільну конкуренцію для країн, що
розвиваються. Тому що саме ці країни виявляються найбільш уразливими до всякого
роду антиконкурентних дій і вчинків. У дійсності, існує принаймні три причини
для існування закону про вільну конкуренцію в умовах лібералізації економіки.
По-перше, більшість таких країн є постсоціалістичними системами. Вони мають
економіку, яка перенасичена великими підприємствами, що домінують у галузях
промисловості завдяки державній політиці і практиці в минулому. Коли такі
підприємства стають частками, вони можуть почати спеціально розроблені дії
проти імпорту аналогічних товарів або перерозподіл конкурентних товарів на
ринку. У таких випадках правовий орган повинний мати повноваження заблокувати
такі дії для гарантії відкритої торгівлі, забезпечення реальної й ефективної
вільної конкуренції на внутрішніх ринках.
По-друге, коли лібералізація економіки містить у собі цілий ряд актів
демонополізації великих підприємств, може з’явитися тенденція знов створення (у
результаті розподілу) такого підприємства, з метою налагодження
співробітництва. Таке співробітництво може мати форму картельних угод і
привести до створення промислових асоціацій, членами яких стануть усі знову
утворені підприємства від єдиного старого. Зловживання своєю позицією з боку
домінуючих підприємств галузі, картелізація може підмінити конкуренцію і стати
своєрідним підсумком лібералізації економіки, тобто багато переваг
лібералізації так і не дійдуть до своїх громадян. Відповідальні органи за
конкуренцію, наприклад, в Угорщині, Перу і Польщі, вже зіштовхнулися з задачами
здійснення захисту покупців через руйнування створених картелів.
Третя причина пов’язана з першою. Значна частина населення може зіштовхнутися
зі зростаючою нестабільністю економіки своєї країни як результату проведення
заходів для її лібералізації. Можливо, що захистом буде створення ефективної
“мережі соціальної безпеки”, - навчання новим професіям, державна підтримка
охорони здоров’я, виплати по безробіттю для тих, хто втратив роботу для
перспективи отримання нової роботи і виключення злидарського існуванням. Другим
напрямком може стати створення, застосування й обнародування законодавства про
вільну конкуренцію, щоб населення знало, що прийдешній капіталізм не означає
відмовлення від усіх правових норм життя і захисту. В деяких країнах введення
закону про конкуренцію стало однією з передумов інших законодавчих актів
лібералізації економіки.
Нові закони, що вводяться в кожній конкретній країні, повинні бути цілком
зв’язані з законодавчим, економічним і соціальним станом. Ніхто не повинен
пропонувати, щоб Закон Шермана, чи Закон Клейтона, чи статті 85 і 86 Римського
договору (закон ЄС про конкуренцію) були цілком перенесені на іноземні ґрунти
[172-175, 201, 203]. Накопичений досвід показує, що політика вільної
конкуренції є одним з найважливіших компонентів правової інфраструктури, яка
підтримує конкурентоспроможну ринкову економіку.
Основні напрямки і інструменти регулювання державою включають:
- природні монополії і контроль за ними;
- регулювання зросту підприємства;
- рівень конкуренції і несумлінна конкуренція.
Розглянемо їх.. Отже, у конкурентній системі ресурси і кінцеві товари
розподіляються по силі грошових голосів. Перемагає, як правило, той, у кого їх
більше. Критики конкурентної системи відзначають її недостатню здатність у
розподілі економічних ресурсів відповідно вимогам соціальної гуманності. Тому
конкурентна система має потребу у визначеному корегуванні ззовні, виконувати
яке може тільки дер
- Київ+380960830922