РОЗДІЛ 2. УМОВИ ТА МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕНЬ
2.1 Природно-екологічні умови
Клімат Центрального Полісся помірно-континентальний, який формується переважно
під впливом вологого атлантичного повітря та більш континентального арктичного.
Він характеризується достатньою кількістю опадів, прохолодним літом і м’якою
зимою з нестійким сніговим покривом.
Характерною особливістю цієї зони є зміна природних комплексів, низька
стічність, перезволоження земель, значні піщані відклади, строкатість
ґрунтового покриву. Рельєф Полісся тісно пов’язаний з Українським кристалічним
щитом, що зменшує природне дренування ґрунтів підвищеної вологості. Тут
переважають дерново-підзолисті ґрунти складного механічного складу, бідні на
поживні речовини, з незадовільним водним і повітряним режимом, кислою реакцією
ґрунтового розчину, незначним вмістом гумусу і рухомих елементів живлення,
слабкою забезпеченістю мікроелементами. Господарства поліської зони
характеризуються великою кількістю та різноманіттям земельних ділянок. Це
значною мірою ускладнює використання угідь. Проте всі вони придатні для
вирощування зернових, технічних і кормових культур [14, 84, 143].
Середня температура повітря, за даними Коростенської метеорологічної станції,
рівна +6,6 0С з коливанням по місяцях від -6 (січень) до +19 (липень). Зміна
морозів потеплінням у зимово-весняний період ускладнює перезимівлю озимих
культур і багаторічних трав.
Середньорічна кількість опадів на Поліссі – 550-650 мм з відхиленням по роках
від 300-400 до 850-900 мм. Опади по сезонах року розподілені нерівномірно.
Більша їх частина (350-400 мм) припадає на весняно-літній період. Біля 70 % їх
випадає за вегетаційний період. Максимальна кількість опадів у вигляді злив і
затяжних дощів випадає в червні-липні. За рік випаровується від 400 до 470 мм
вологи, що свідчить про позитивний її баланс. Усе це в поєднанні з різкими
коливаннями у випаданні опадів і переважанням надходження вологи над її
випаровуванням зумовлює заболоченість земель і формування ґрунтів гідроморфного
(глейового) характеру. Окремими роками протягом вегетаційного періоду 15-20 і
більше днів буває без опадів, що на переважаючих на Поліссі легких ґрунтах
викликає ґрунтову посуху.
Сума активних температур становить 2300-2550 0С. Тривалість періоду з активними
температурами – 150-155, а безморозного – 160-170 днів. Період інтенсивної
вегетації рослин, який відповідає числу днів з температурою вище 15 0С,
продовжується біля 100 днів. Орієнтовна дата настання перших заморозків 25
вересня, а найпізніша – 20 жовтня. Останні заморозки спостерігаються в першій
декаді травня [126].
На підвищених елементах рельєфу зони поширені дерново-підзолисті ґрунти
супіщаного та піщаного гранулометричного складу, а в понижених – дернові та
лучні, тою чи іншою мірою заболочені, болотні, торфово-болотні і торфові.
Дерново-підзолисті автотрофні ґрунти освоєні головним чином під орні землі, а
гігроморфні – дернові, лучні, торфово-болотні і болотні використовуються,
переважно, як природні сіножаті і пасовища.
Площа природних кормових угідь становить близько 2,3 млн. га. В складі флори
цих угідь, за даними Д.Я.Афанасьєва [14], нараховується 428 видів лучних і
болотно-лучних квіткових рослин, які належать до 41 родини та 189 родів. За
кількістю видів найкраще представлені тонконогові– родина нараховує 60 видів,
осокові– 44, айстрові– 42, бобові– 29, ранникові– 26, гвоздичні– 21, розоцвіті–
20, хрестоцвіті– 16, ситникові– 16, губоцвіті–15, айстрові– 15, жовтцеві– 14
видів.
За рослинним і ґрунтовим покривом, умовами зволоження, господарському
використанню лучні угіддя Полісся дуже різноманітні [84], Найбільш поширеними є
заливні та низинні луки, на частку яких припадає 66 %, а також сіножаті і
пасовища на осушених і не осушених болотах.
Заливні луки поширені в долинах великих, середніх і малих річок, майже кожен
рік заливаються весняними водами та збагачуються мулом. Вони належать до
найбільш цінних лучних угідь. В рослинному покриві їх широко представлені пирій
повзучий, тонконоги лучний і болотний, мітлиця велетенська і повзуча, бекманія
звичайна, лисохвіст лучний з домішкою великої кількості мезо- та гідрофільного
різнотрав’я, а подекуди бобових і осок.
Низинні луки, площа яких становить 876,6 тис.га, займають понижені елементи
рельєфу серед полів і лісів. Весною тут ґрунтові води з’єднуються з
поверхневими, а літом опускаються на глибину до 1,5-2 м; на надмірно зволожених
луках ґрунтові води знаходяться на поверхні ґрунту та лише в другій половині
літа опускаються на 20-50 см.
Травостій вологих лук з більш зв’язними ґрунтами – переважно
злаково-бобово-різнотравний, де зустрічаються із злаків– щучник дернистий,
костриця червона, мітлиця велетенська, тонконоги лучний і болотний; з бобових–
конюшина лучна та повзуча, лядвенець рогатий; з різнотрав’я– кульбаба
лікарська, подорожники великий та ланцетолистий, жовтці, волошка лучна,
підмаренник північний та інші.
На вологих луках з піщаними та кислими ґрунтами в травостої переважає біловус
стиснутий з домішкою пахучої трави, мітлиці тонкої, костриці червоної, осоки
заячої, ситника трироздільного та різнотрав’я. На заболочених низинних луках
переважають осоки (червона та дерниста), а також багато малоцінного різнотрав’я
(жовтці, хвощі, калюжниця болотна та інші), досить багато гіпнових мохів.
Низинні луки в багатьох місцях покриті купинами різного походження, порослі
чагарниками, що істотно знижує їх продуктивність і погіршує умови для
проведення на них механізованих робіт із заготівлі кормів.
Лучні угіддя на значних площах потребують докорінного поліпш
- Київ+380960830922