Розділ II. Характеристика державно-правових засад громадянського суспільства
2.1. Поняття і cтруктура державно-правових засад громадянського суспільства
Сьогодні як у світовій, так і вітчизняній політико-правовій та філософській
думці немає єдиного підходу до визначення громадянського суспільства, що
ускладнює можливість аналізу динамічних змін у структурі громадянського
суспільства та дачі чіткого визначення державно-правових засад громадянського
суспільства, що є предметом нашого дослідження. Проте, беручи за основу
загальновідомі підходи до поняття держава, право, засади, ми за аналогією
проаналізуємо суть і структуру державно-правових засад громадянського
суспільства. Вважаємо за доцільне розглядати досліджувану дефініцію у широкому
і у вузькому розумінні.
Отже, на нашу думку, під державно-правовими засадами (широке розуміння)
становлення громадянського суспільства слід розуміти як певну сукупність
правових норм, в яких знайшли відображення основні принципи, ідеали, доктрини,
поняття, категорії щодо громадянського суспільства, так і механізм виконання
правових норм, що стають інструментом для діяльності держави, а також державна
діяльність, у тому числі державне управління. Наявність цих елементів сприяє
утвердженню громадянського суспільства. Іншими словами під державно-правовими
засадами слід розуміти певний механізм впливу держави та права на громадянське
суспільство.
Вузькому розумінні державно-правові засади становлення громадянського
суспільства розглядається лише як сукупність правових норми, що основний
елемент функціонування правової системи. Державний характер полягає у тому, що
лише за допомогою держави норми легітимізуються. Отже, однією із основ
державно-правових засад є правові норм, які приймаються вищими органами
державної влади. Як стверджував відомий дослідник Тоні Оноре, від “державної
влади сподіваються багатьох позитивних якостей. Вона має бути ефективною,
розвивати економіку та захищати національні інтереси. Правова система як
частина державної влади повинна працювати бездоганно”[205, 108], тому правові
норми завжди мають державницький характер. Проте нормативно-правові акти, які
прийняті державою, мають відповідати ідеї верховенства права, яка у ХХ1 ст.
вважатиметься основою для правових актів майже в усіх країнах світу. Вперше в
історії філософської політико-правової думки “принцип верховенства права було
запропоновано англійським вченим та політичним діячем Д. Гаррінгтоном у 1656
році. Під зазначеним принципом він розуміє “імперію законів, а не людей”. Його
співвітчизник К. Маклвейн відзначив, що “верховенство права – це юридичне
обмеження держави (з боку законів), повна протилежність свавільному правлінню”.
Більш глибоко дослідив це питання англійський професор А. Дайсі, який у понятті
принципу верховенства права виділяє найбільш цінний та значущий аспект, так
звану “ідеальну державну діяльність” – на забезпечення прав людини”[206, 63].
Тривалий час в правовій думці право розумілося як явище насамперед
державно-політичне, яке, в першу чергу, відображає зв’язок з державним
інтересом, державною владою, проте сьогодні сучасні дослідники вважають, що
основою верховенства права є забезпечення захисту інтересів людини, що дозволяє
сприймати право крізь призму його гуманістичного виміру. Тому закладення такого
принципу в основу державно-правових засад щодо формування громадянського
суспільства забезпечує базу основу для становлення його інститутів.
У праві знаходять своє відображення концепції, ідеї, положення щодо подальшого
суспільного розвитку, які виробляться вченими і практиками державотворення і
мають на меті вдосконалення правового регулювання суспільних відносин. Крім
того, це і сукупність таких правових феноменів, як правові норми, правові
відносини, реалізація правових норм у правозастосовчій діяльності. Безумовно, у
право мають закладатися моральні переконання.
Право не слід сприймати лише як основу для регулювання відносин у суспільстві і
державі, адже, на думку відомого дослідника Тоні Оноре, “право має кілька
цілей. Усі вони спрямовані на те, щоб зробити суспільство більш стабільним і
забезпечити можливість процвітання”[205, 7].
Державно-правові засади впливають на громадянське суспільство таким чином.
Базуючись на загальновідомій концепції поділу державної влади на законодавчу,
виконавчу і судову, виробленій мислителями минулого, органи законодавчої влади
приймають нормативно-правові акти, а органи виконавчої влади забезпечують їх
реалізацію. У свою чергу, органи правосуддя забезпечують захист інтересів
членів суспільства від протиправних дій і посягань та дають можливість
поновлювати порушені права. Отже, усі гілки влади в силу своєї компетенції
активно впливають на формування громадянського суспільства. Так, органи
законодавчої влади забезпечують громадянське суспільство належною
нормативно-правовою базою, а органи виконавчої влади забезпечують належну
діяльність управлінської ланки, що безпосередньо впливає на окремі інститути
громадянського суспільства. Коли ж інтереси громадянського суспільства
топчуться, то судові органи захищають їх за допомогою своїх рішень.
Особлив велика роль органів правосуддя, адже коли одна з вищевказаних гілок
зловживає своїми повноваженнями, то лише органи правосуддя можуть забезпечити
належний правовий захист. І, що особливо важливо, вони можуть керуватися не
лише буквою закону, яка не завжди стоїть на позиції захисту членів
громадянського суспільства, але й принципом верховенства права, який є значно
ширшим для трактування, ніж зміст нормативно-правового акта. Роль правосуддя
- Київ+380960830922