РОЗДІЛ 2
СИСТЕМА ЕКОНОМІКО-МАТЕМАТИЧНИХ МОДЕЛЕЙ ВИБОРУ РАЦІОНАЛЬНОЇ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ
ПРОГРАМИ ТА ЇЇ ФІНАНСУВАННЯ
В останнє п‘ятиріччя в економіці України намітилися позитивні тенденції, про що
свідчать статистичні звіти відповідальних державних інститутів (див.,
наприклад, у [3, 7, 41] та ін.). Насамперед, це помітне зростання реальних
доходів підприємств, що є результатом вибраного курсу держави на
реструктуризацію галузей економіки за рахунок залучення інвестицій у
пріоритетні галузі або підприємства.
Слід зазначити, що в національній економіці відбувається зараз зміна
„інвестиційного механізму”. Український ринок цінних паперів на відміну від
розвинутих західних фондових ринків поки що не є ефективним механізмом
трансформації заощаджень в інвестиції. Значна роль в інвестуванні тимчасово
вільних коштів, зокрема коштів населення, належить інститутам кредитної
системи.
Проте, цього ресурсу недостатньо для задоволення інвестиційних потреб реального
сектора вітчизняної економіки. Довгострокові інвестиції банків у виробництво
характеризуються, нажаль, низькими значеннями. Все це дозволяє виділити основні
види інвестування:
- прямі позики (найчастіше банківські кредити, або інші кредити які надаються
через банківські установи);
- придбання акцій підприємств;
- „партнерство”, тобто паритетне вкладання коштів у виробничу або збутову
діяльність певного підприємства з метою участі у прибутку, тощо.
Отже, можна виділити основні етапи реального інвестування, а саме:
1. Трансформація ресурсів в капітальні витрати, тобто, процес трансформації
інвестицій в конкретні об’єкти інвестиційної діяльності (безпосередньо
інвестування).
2. Перетворення вкладених коштів у приріст капітальної вартості, тобто
здійснення безпосередньо реальних інвестицій, що характеризує кінцеве
споживання інвестицій й отримання нової споживної вартості (будівель, споруд,
обладнання тощо).
3. Приріст капітальної вартості підприємства (фірми) у формі прибутку, тобто
реалізація кінцевої мети інвестування.
Науково-обґрунтоване управління процесом реального інвестування передбачає (в
узагальненому виді) відповідь на три основні питання:
1) хто суб’єкт інвестування, тобто інвестор?
2) з яких джерел здійснюється інвестування реальних інвестицій?
3) які мета і об’єкт інвестування?
У рамках даної дисертаційної роботи автор розглядає поведінку стратегічних
інвесторів, метою яких є придбання контрольного пакету акцій об’єкту
інвестування або визначальну частку її в уставному капіталі для здійснення
реального управління. Необхідно зауважити, що інвестор може стояти на засадах й
інших інвестиційних цілей).
У практиці інвестиційного менеджменту розміщення капіталу здійснюється або
безпосередньо власником капіталу (це „підготовлені” інвестори, які здобули вже
необхідний досвід, навички, орієнтуються в ринковій кон‘юнктурі, мають достатню
інформацію про об‘єкт інвестування та вільно володіють самим механізмом
інвестування), або при посередництві професіоналів інвестиційного бізнесу (це
власники капіталу, які ще не мають достатньої кваліфікації та досвіду
інвестиційної діяльності і „перекладають” ризик й відповідальність за
ефективність інвестицій на фінансового посередника).
В обох випадках стратегічний інвестор прагне досягти певних цілей. В залежності
від цього й вибирається „найкращий” об‘єкт інвестування. І в першому, і в
другому випадках особі, яка приймає рішення відносно вибору об‘єкта для
вкладання коштів, конче необхідно мати інструмент оперативного й адекватного
прийняття управлінського рішення.
Найкраще, коли прийняття рішення науково обґрунтоване, а не базується тільки на
особистих „міркуваннях” інвестора. Тобто є можливість моделювати та аналізувати
різні альтернативні рішення, а також вибирати найкраще з них, виходячи із
певного критерію корисності.
Нажаль, розробці та опануванню систем підтримки прийняття рішення в
інвестиційній галузі приділяється в останній час не достатньо уваги, а
більшість з них – це модифіковані копії західних підходів і методик без
належної адаптації до вітчизняних умов.
Це створило своєрідну „нішу” на ринку інформаційно-аналітичних систем підтримки
прийняття інвестиційних рішень, що спонукає науковців та практиків до
подальшого пошуку адекватних методик.
Враховуючи актуальність висвітленого питання, здобувачем була поставлена та
комплексно вирішена задача раціонального вибору об‘єкта реального інвестування
та розробки для нього найефективнішої інвестиційної програми в сучасних умовах
розвитку інвестиційного клімату України.
Процес розробки інвестиційної програми повинен включати етапи: загальний обсяг
інвестицій, варіанти раціонального використання власних коштів і можливості та
умови залучення додаткових кредитних ресурсів з кредитного та фондового
ринків.
2.1. Моделювання процесів реального інвестування
На підставі проведеного аналізу літературних джерел (див., наприклад, у [6-9,
16-19, 29, 56 та ін.]) та знайомства з найпоширенішими методиками (див.,
наприклад, у [9, 10, 12-14, 36, 37, 52 та ін.]), які використовуються в
практиці інвестиційних фірм, автор робить висновок про відсутність
універсальної комплексної методики прийняття рішення щодо вибору об‘єкта
інвестування з врахуванням цілеспрямованості інвестицій. У зв‘язку з цим
здобувачем побудована система економіко-математичних моделей, а також
розроблено метод рішення задачі вибору об‘єкту реального інвестування в умовах
недостатньої інформованості особи, яка приймає рішення (див. детальніше у
[118]).
Етапи реалізації методу реального інвестування предста
- Київ+380960830922