РОЗДІЛ 2
УМИСНЕ ВБИВСТВО, ТЯЖКЕ ТІЛЕСНЕ УШКОДЖЕННЯ,
ВЧИНЕНІ В СТАНІ СИЛЬНОГО ДУШЕВНОГО ХВИЛЮВАННЯ, -
ХАРАКТЕРИСТИКА ОБ’ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ СКЛАДІВ ЗЛОЧИНУ
2.1. Загальна характеристика об’єктивної сторони злочинів, передбачених
статтями 116, 123 КК.
У кримінальному праві під об’єктивною стороною злочину розуміють процес
суспільно безпечного і протиправного посягання на інтереси, що охороняються
законом та розглядається з його зовнішнього боку, з точки зору послідовного
розвитку тих подій і явищ, які починаються зі злочинного діяння (дії чи
бездіяльності) суб’єкта і завершуються настанням злочинного результату [100,
с.9; 69, с.15]. Ознаками, притаманними об’єктивній стороні злочину, виступають
суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), суспільно небезпечні
наслідки, причинний зв’язок між суспільно небезпечним діянням і суспільно
небезпечними наслідками, а також місце, час, спосіб, обстановка, знаряддя й
засоби вчинення злочину.
Злочини, передбачені статтями 116, 123 КК, залежно від конструкції складу
злочину, описання ознак злочинного діяння в законі є із матеріальним складом, у
зв’язку з цим обов’язковими ознаками їх об’єктивної сторони є суспільно
небезпечне діяння, суспільно небезпечні наслідки і причинний зв’язок між
суспільно небезпечним діянням і наслідками, а також час і певна обстановка, яку
створює провокуюча поведінка з боку потерпілого. Розглянемо ці ознаки більш
докладно.
Згідно зі статтею 11 КК злочином визнається передбачене Кримінальним кодексом
суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), учинене суб’єктом
злочину. Із цього випливає, що будь-який злочин – це діяння (дія або
бездіяльність), яке є суспільно небезпечним, протиправним, винним і вчиненим
суб’єктом злочину.
У кримінальному праві під поняттям діяння розуміють як дію, так і
бездіяльність, яке визначається сукупністю таких ознак: діяння повинне бути
суспільно небезпечним і протиправним, конкретним, свідомим та вольовим актом
поведінки людини. Суспільна небезпека як об’єктивна властивість діяння полягає
в здатності посягати на суспільні відносини, а саме заподіювати істотну шкоду
цим відносинам або створювати реальну загрозу заподіяння такої шкоди:
“Посягнути – це завжди означає нанести в тій чи іншій формі й мірі шкоду
об’єкту: посягання, яке не несе із собою шкоди, перестає бути самим собою –
воно вже не посягає” [206, с. 139]. Протиправність як ознака діяння полягає в
тому, що дія або бездіяльність мають бути зазначені в диспозиції конкретної
статті Особливої частини КК. Злочином визнається тільки те діяння, яке
передбачене кримінальним законом. Діяння завжди має конкретний характер і є
конкретним актом поведінки людини, що відбувається у певній обстановці, місці
та часі і завжди виявляється в конкретній дії чи бездіяльності [90, с. 106].
Без аналізу процесів, які протікають у психіці особи, як свідомість і
волимість, схарактеризувати діяння взагалі неможливо [255, с. 6].
У науці кримінального права деякі вчені розглядали свідомість і волимість як
тотожні поняття [107, с. 320]. Однак якщо свідомість і волимість розглядати як
тотожні поняття, то факт усвідомлення людиною того, що відбувається з нею,
необхідно одночасно визнати й фактом вчинення нею конкретної дії [255, с.7].
Свідомість і волимість – це поняття, які зовсім не збігаються і не
взаємозамінюються. Відсутність волимості не означає відсутності свідомості
[255, с.10].
У психології свідомість розглядається як спосіб, який скеровує діяльність на
досягнення певних цілей. Так, Є.В. Шорохова вважає, що у вольових процесах,
перш за все, і виявляється роль, яка регулює свідомість, тобто вольова
поведінка – це свідома цілеспрямована діяльність людини. Свідомість –
особливість вольової поведінки [251, с. 255, 300]. “Воля за своєю природою
енергійна. Вона є здатністю особи накопичувати і спрямовано витрачати енергію.
Однак напрямок, у якому витрачається енергія, визначається свідомістю. Таким
чином, воля завжди свідома, що є підставою оцінки її вияву з позиції
моральності” [254, с.39].
Ми підтримуємо позицію Н.М. Ярмиш, яка визначає співвідношення понять
свідомість і волимість таким чином: “Не все усвідомлене волиме, але все волиме
усвідомлене. Отже, свідомість і волимість не є самостійними ознаками діяння.
Волимість не мислиться без свідомості, включає її в себе. Тому свідомість
необхідно визнавати не паралельно з волимістю, а при характеристиці останньої
[255, с.15, 16]. Далі Н.М. Ярмиш зазначає, що для визнання поведінки особи
діянням у рамках об’єктивної сторони, достатньо переконатися, що в її
свідомості відображений фактичний смисл вчинку. А завдання усвідомлення
суспільної небезпеки дій, що провадяться, вирішується вже при аналізі
суб’єктивної сторони [255, с.36]. Дану позицію висловлювали у своїх роботах
Н.Д. Дурманов [48, с.39], Г.А. Злобін, Б.С. Никифоров [61, с. 89, 90].
Таким чином, діяння (дія чи бездіяльність) визначається сукупністю ознак:
суспільна небезпечність, протиправність, конкретний характер, волимість, яка
усвідомлена особою, при цьому усвідомленість суспільного небезпечного діяння
вирішується вже при аналізі суб’єктивної сторони складу злочину.
Суспільно небезпечне діяння – ознака злочинів, передбачених статтями 116, 123
КК, як і будь-яке діяння (дія чи бездіяльність) визначається сукупністю ознак:
суспільною небезпечністю, протиправністю, конкретним характером, свідомістю та
волимістю. Убивство, як і тілесне ушкодження, може вчинятись як шляхом дії, так
і бездіяльності, які спрямовані на позбавлення життя людини або порушення
функцій анатомічної
- Київ+380960830922