РОЗДІЛ 2
ОПИСИ НОВГОРОД-СІВЕРСЬКОГО НАМІСНИЦТВА
1779 – 1781 рр.
2.1. Історія створення Описів Новгород-Сіверського намісництва 1779 – 1781 рр.
Наприкінці ХVIIІ ст. пожвавився інтерес уряду та громадськості Російської
імперії до питань соціально-економічного розвитку регіонів, їхніх
природно-кліматичних умов та історії. Значною мірою це було пов’язано з
інтенсивним економічним розвитком країни, внаслідок якого відбувалося зростання
внутрішньої торгівлі, товарного виробництва, поглиблення спеціалізації
регіонів. У середині ХVIIІ ст. в Російській імперії з ініціативи М. Ломоносова
було започатковано географічні експедиції [486, c. 40]. Анкета, розроблена
вченим, включала широке коло питань соціально-економічного розвитку регіонів і
була розіслана на місця у 1760 р. [436, c. 53 – 56]. Водночас подібне детальне
статистично-економічне дослідження було передбачено анкетою, опрацьованою
Г. Міллером у Шляхетському кадетському корпусі [324, c. 229 – 230].
На підставі відповідей, отриманих на анкети М. Ломоносова та Г. Міллера
протягом 1771 – 1774 рр. у Санкт-Петербурзі було видано підготовлені до друку
Л. Бакмейстером „Топографические известия, служащие для полного географического
описания Российской империи” [346, c. 139]. Вони стали прототипом пізніших
топографічних описів намісництв і губерній. Економіко-географічним вивченням
Російської імперії займалися також Академія наук та Вільне економічне
товариство. Так, Вільне економічне товариство у 1765 р. розіслало анкету, яка
складалася з 65 питань, і запросило „всех губернаторов и командующих, а равно и
всех сограждан сообщить на них ответы” [501, c. 151]. Упорядники ставили собі
за мету в першу чергу отримати відомості щодо розвитку сільського господарства,
що знайшло відображення у тексті анкети [473, c. 111 – 116; 536, c. 38 – 46].
Топографічним комітетом Академії наук у 1777 р. було розроблено план загального
географічного та економічного опису Російської імперії, який фактично являв
собою безпосереднє продовження проекту М. Ломоносова [313, c. 59]. Четверта
частина цього плану, що безпосередньо стосувалася географічних характеристик
намісництв, майже повністю увійшла до програми, згідно з якою пізніше
укладалися топографічні описи [343, c. 57].
Накопиченню економіко-географічних знань сприяло проведення в Російській
імперії Генерального межування, яке розпочалося після оприлюднення 19 вересня
1765 р. „Манифеста о генеральном размежевании земель во всей империи” [255,
c. 329 – 332]. Згідно з „Наставлением Правительствующего Сената из Межевой
Экспедиции определенным к государственному земель размежеванию землемерам”,
виданим у липні 1766 р., від землемірів вимагалося укладання карт і опрацювання
географічних описів відповідних територій [255, c. 893]. Згодом, протягом
1770 – 1790-х рр. було упорядковано „Экономические примечания”, що фіксували
дані, отримані землемірами під час проведення Генерального межування [421,
c. 306]. Топографічні описи 1780-х рр. певною мірою спиралися на матеріали,
зібрані землемірами під час проведення Генерального межування [486, c. 51].
Таким чином, анкетні обстеження Російської імперії, що тривали у другій
половині ХVIIІ ст., сприяли накопиченню матеріалів щодо соціально-економічного
економічного розвитку країни, а набутий у процесі вивчення територій досвід
було покладено в основу топографічних описів намісництв та губерній. Відтак, до
програми, згідно з якою відбувалося укладання топографічних описів, включалися
питання попередніх анкет, зокрема, анкети, розробленої Топографічним комітетом
Академії наук [343, c. 72].
З іншого боку, впорядкування описів намісництв та губерній в останній чверті
ХVIIІ ст. було зумовлено запровадженням в життя нового
адміністративно-територіального устрою [237, c. 1 – 103]. 7 листопада 1775 р.
було видано „Учреждение для управления губерний” Російської імперії, на
підставі якого передбачалося запровадження адміністративного поділу на
намісництва та губернії у межах усієї імперії [547, c. 206]. Для Лівобережної
України ця реформа означала остаточне скасування залишків автономії
Гетьманщини – полково-сотенного територіального устрою, а згодом і козацького
війська [506, c. 296].
Катерина II влучно висловила мету адміністративно-територіальної реформи в
„таємному настановленнi” князю О. В’яземському, зауваживши, що називати землі
Гетьманщини „чужестранными и обходиться с ними на таком же основании есть
больше нежели ошибка, а можно назвать с достоверностью глупость. Сии провинции
надлежит легчайшими способами привести к тому, чтобы они перестали глядеть как
волк в лес” [238, c. 104].
Остаточна ліквідація політичної автономії Лівобережної України наприкінці ХVIIІ
ст. була закономірним явищем, викликаним посиленням тенденцій до централізації
та уніфікації адміністративно-територіального устрою на території всієї
Російської імперії. Згідно з „Учреждением для управления губерний” 1775 р., на
території Гетьманщини передбачалося створити три намісництва – Київське,
Чернігівське та Новгород-Сіверське. Поряд з тим, політика імперського уряду
стосовно України була спрямована на якнайповніше використання економічних,
демографічних, військових і фінансових ресурсів Лівобережної України.
Раціональний поділ території на намісництва і повіти вимагав значної
попередньої підготовки. Справу остаточної інкорпорації Гетьманщини з цілковитим
уподібненням української політико-адміністративної системи загальноімперській
очолив малоросійській і слобідсько-український генерал-губернатор П. Рум’янцев
[388, c. 185; 407, c. 13 – 14]. 24 травня 1779 р. Катерина ІІ наказала
П. Рум’янцеву р
- Київ+380960830922