РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ
Об’єкт досліджень – вітчизняний пестицид полікарбацин.
Препарат є полімерною сполукою аналогів поліетилентіурамдісульфіду і цинебу
у співвідношенні 1:3 і містить до 21 % цинку.
Структурна формула:
Емпірична формула та молекулярна маса препарату невідомі. Зовнішній вигляд –
тверда світло-коричнева речовина. Температура розкладу 120–140єС. У воді та
більшості органічних розчинників нерозчинний, відносно добре розчиняється в
слабких водних розчинах лугів. Практично не леткий. Нестійкий у сильних кислих
та лужних середовищах і розкладається під час дії мінеральних кислот. У воді
та нейтральному середовищі зберігається більше 30 днів (до 9 % вихідної
кількості). Період напіврозкладу у воді – 8 днів [88, 89].
Програма досліджень охоплювала: токсикологічні експерименти, гігієнічну оцінку
умов праці, в тому числі визначення забруднення хімічними речовинами
виробничого середовища, оцінку ступеня забруднення довкілля під час
сільськогосподарського застосування препарату, епідеміологічні дослідження
стану здоров’я працівників, статистичну обробку і інтерпретацію отриманих
результатів.
Токсикологічні експерименти проводили відповідно з “Методическими указаниями
по гигиенической оценке новых пестицидов” [53] і “Методическими указаниями к
постановке исследований для обоснования санитарных стандартов вредных веществ
в воздухе рабочей зоны” [51].
Використано чотири види лабораторних тварин (білі щурі, білі миші, морські
свинки, кролики), які утримувались в стандартних умовах віварію на стандартному
харчовому раціоні [20]. Групи тварин формували з 10–12 особин кожна шляхом
підбору ранжованих рядів і нумерацією за наростанням маси тіла. Препарат
випробовували під час динамічного інгаляційного, перорального, перкутанного
надходження в організм тварин.
В гострих дослідах встановлювали абсолютно- та середньосмертельні дози,
визначали видову чутливість, оцінювали місцево-подразнюючу і
шкірно-резорбтивну дію, кумулятивні властивості. За тваринами спостерігали
протягом 14 діб після введення препарату. Інтерпретацію клінічних проявів під
час дослідження гострої токсичності проводили за A. W. Hayes [130]. Для оцінки
можливості розвитку гострого несмертельного отруєння розраховували величину,
обернену середньосмертельній дозі (1/ЛД50), діапазон смертельних доз
(ЛД84/ЛД16), функцію кута нахилу (S) та сумарний показник токсичності
(1/ЛД50·S). За термінами загибелі тварин у гострих дослідах визначали
середньоефективний час смертності (ЕТ50) [95].
Спираючись на наукові дані викладені в працях Л. І. Медведя [45], Ю. С. Кагана
[26], К. К. Врочинського та В. С. Марцоня [7] про мішені впливу дитіокарбаматів
для встановленя порогів гострої і хронічної дії в інгаляційному експерименті
вивчали вплив полікарбацину на окисно-відновні процеси, функціональний стан
нервової системи, печінки, нирок та біохімічні і гематологічні показники
периферичної крові. Для цього застосовували такі методи досліджень, як
визначення сумаційно-порогового показника, оцінка поведінкових реакцій [95],
визначали кількість сульфгідрильних груп в сироватці крові, сечовини в
сироватці крові та сечі [28], вміст гемоглобіну, кількість еритроцитів і
лейкоцитів у периферичній крові [108]. Встановлювали показники ліпідного (вміст
холестерину в сироватці крові [108]) та вуглеводневого (вміст глюкози в крові
[54]) обмінів, оцінювали активність ензимів (холінестерази і
лактатдегідрогенази [28], пероксидази [41], каталази [71],
аспартатамінотрансферази, аланінамінотрансферази, лужної фосфатази [28]).
Ставили проби з гексеналовим навантаженням [95].
Кумулятивну активність полікарбацину оцінювали за смертельним ефектом при
внутрішньошлунковому отруєнні білих щурів за методом Ліма [110].
Алергенні властивості полікарбацину вивчали згідно з методичними вказівками
“Требования к постановке экспериментальных исследований по обоснованию
предельно допустимых концентраций промышленных химических аллергенов в воздухе
рабочей зоны и атмосферы” [50] під час інгаляційної та перкутанної
сенсибілізації препаратом. Поряд з постановкою шкірних алергічних проб
проводили тести РСАЛ і РСЛЛ з полікарбацином [1, 79]. Для виявлення прихованого
алергозу використовували метод, що базується на провокаційній дії еритемної
дози опромінювання ультрафіолетовими променями ділянок шкіри на місці
алергічних проб. В експерименті використані дві групи морських свинок (по 10
тварин кожна). Дослідну групу тварин перкутанно сенсибілізували
полікарбацином в дозі 20 мг/см2 протягом 21 дня. Після інкубаційного періоду
наносили роздільноздатну дозу препарату 40 мг/см2. Після чотиригодинної
експозиції роздільноздатної дози полікарбацину ділянки шкіри, на яких поставили
проби, опромінювали ультрафіолетовими променями (довжина хвиль 280–320 нм) за
допомогою лампи ОКН-11 в еритемній дозі. Дозу ультрафіолетового опромінення, що
викликала еритемну реакцію, встановлювали експериментально заздалегідь на
інтактних морських свинках. Для досягнення ефекту еритеми достатньо було
опромінити ділянку шкіри з відстані 15 см протягом 2,5–3 хв. Контрольній групі
тварин одноразово наносили полікарбацин в дозі 40 мг/см2, з подальшим
опроміненням ділянок шкіри в еритемній дозі. Облік реакції проводили через 24
години після опромінення. Вираженість алергічної дії препарату встановлювали
порівняно з контролем за інтенсивністю місцевої гіперемії, набряку, наявністю
ерозій та некрозу тканин.
Віддалені ефекти впливу полікарбацину вивчали у відповідності з методичними
- Київ+380960830922