РОЗДІЛ 2
УМОВИ ТА МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕНЬ
2. 1. Грунтово-кліматичні умови
Красноградська дослідна станція (до 1926 р. Костянтиноградське дослідне поле)
була заснована Полтавським губернським земством у 1910 р. для обслуговування
найпосушливішої південно-східної частини Полтавської губернії. Дослідна станція
розташована на підвищенні Дніпровсько-Донецької западини, яка відкрита з боку
пануючих південно-східних вітрів і суховіїв, на правому березі річки Берестова.
Висота над рівнем моря коливається в межах 160-180 м, рельєф місцевості –
хвилясто-рівнинний, місцями пересичений балками [12, 13].
Зона діяльності Красноградської дослідної станції охоплює північну частину
степового Лівобережжя України, яка включає південні райони Харківської,
південно-східні Полтавської та північно-східні Дніпропетровської областей.
Успішне ведення землеробства в будь-якому регіоні зумовлюється насамперед, його
агрокліматичними умовами та грунтовим покривом. На думку В.В. Докучаєва [44]
грунт і клімат – це основні найважливіші чинники землеробства – перші та
неминучі умови врожаїв.
Грунтово-кліматичні особливості впливають на цілий ряд показників: ріст,
розвиток та урожайність культурних рослин, на послідовність та умови проведення
польових робіт, продуктивність праці сільськогосподарських машин та знарядь.
Великого значення клімату надавав видатний вчений М.І. Вавілов [22], який
вказував, що кліматичні фактори є такими, що визначають урожайність, вони
сильніші, ніж економіка і техніка. Наукові основи вивчення взаємозв’язків
сільськогосподарських рослин з погодою та кліматом були також закладені працями
А.І. Воєйкова [30].
На необхідність врахування грунтово-кліматичних умов та біологічних
властивостей сільськогосподарських культур звертали особливу увагу П.А.
Костичєв [89], К.А. Тімірязєв [147], В.В. Докучаєв [45]. Адже відомо, що
урахування умов навколишнього середовища і вимог до них сільськогосподарських
рослин дозволяє удосконалювати прийоми агротехніки і повною мірою
використовувати потенційно-можливу продуктивність сільськогосподарських культур
в кожній грунтово-кліматичній зоні.
Північний Степ України, до складу якого входить Красноградський район
Харківської області, має переважно рівнинний рельєф. В грунтовому покриві
території переважають чорноземи звичайні середньогумусні, а також чорноземи
звичайні малогумусні з глибиною профілю до 75-90 см і вмістом гумусу 4-6%.
Чорноземи звичайні досить забезпечені всіма елементами живлення для рослин.
Найменше міститься фосфору, тому грунти потребують внесення фосфорних добрив,
особливо в початковий період розвитку рослин [90]. Чорноземи звичайні спроможні
утримувати великі запаси вологи. В метровому шарі цих грунтів при граничній
польовій вологоємності міститься 185,5 мм продуктивної вологи.
Південна степова частина Красноградського району представлена в основному
чорноземами потужними, середньогумусними з глибиною профілю 100-120 см і
вмістом гумусу 5-6 %. Чорноземи Красноградської дослідної станції в основному
потужні середньогумусні. Добра мікроагрегірованість, насиченість вбираючого
комплексу кальцієм, великі запаси гумусу (5-6 %), азоту та інших поживних
речовин, сприятлива будова і водно-фізичні властивості свідчать про високу
потенційну родючість цих грунтів. Найбільша кількість гумусу сконцентрована в
шарі грунту 0-30 см.
Грунтотвірною породою є бурувато-палевий важкосуглинковий карбонатний лес,
підмощений червоно-бурими глинами. Грунтові води залягають глибоко (12-15 м) і
помітно на процеси грунтотворення не впливають.
Механічний склад чорноземів – важкосуглинковий мулувато-крупнопилуватий,
порівняно однорідний на всій території. Об’ємна маса орного шару з непорушеною
будовою складає в середньому 1,23 г/см3, глибше – дещо збільшується. Загальна
пористість грунту до глибини 120 см – 50,9-54,3%, а глибше – нижча. Такий склад
чорноземів досить сприятливий для нормального протікання грунтових процесів і
для розвитку кореневої системи рослин.
Фізико-хімічні властивості чорноземів Красноградської дослідної станції
сприяють доброму росту і розвитку сільськогосподарських культур. Карбонатів у
верхньому шарі небагато 0,54-0,68%, а нижче по профілю їх кількість різко
збільшується. Реакція грунтового розчину гумусового горизонту слаболужна (рН
водної суспензії 7,36-8,07). Вниз по профілю значення рН дещо збільшується.
Сумма поглинальних основ у верхньому шарі сягає 39,3-43,5 мг/екв на 100 г
грунту. З поглибленням вона поступово знижується. Це зумовлюється полегшенням
механічного складу і зменшенням вмісту гумусу.
В орному шарі (0-30) см запаси азоту складають 10,9-11,7 т/га або 39,7-42,1%
від запасів у метровому шарі. Вміст фосфору, який знаходиться в орному шарі
грунту, становить 15-16% від запасів у метровому шарі. У глибших шарах його
кількість поступово зменшується. Запаси фосфору у метровому шарі складають
17,2-19,0 т/га, при цьому третя частина їх сконцентрована в орному шарі грунту.
Обмінного калію в цих горизонтах міститься теж неоднакова кількість: в різних
місцях дослідної станції – від 247 до 354 мг на 1 кг грунту у шарі 0-10 см
[63].
Клімат даної зони помірно-континентальний. Характерними особливостями клімату
північних районів Степу України є значні коливання температури, кількості
місячних і річних опадів та нерівномірний їх розподіл протягом вегетації
рослин.
Середньорічна температура повітря в пункті розміщення Красноградськоі
агрометеостанції становить 7,8?С. Найвищі середньомісячні температури
спостерігаються у липні (20,8?С), найнижчі у січні (-7,0?С). Абсолютний мінімум
відмічено у січні 1940 р. – -35,0?С, абсо
- Київ+380960830922