РОЗДІЛ 2
ДОСЛІДЖЕННЯ СТАНУ, ТЕНДЕНЦІЙ ТА ПРОБЛЕМ
СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ПРАЦЮЮЧИХ
2.1. Оцінка стану і тенденцій соціального захисту працюючих
у сфері оплати праці
У системі соціального захисту працюючих пріоритетне значення має оплата праці.
Заробітна плата є основною частиною вартості робочої сили і, в умовах ринку,
має забезпечити її еквівалентний обмін на ринку праці. Вона виконує
відтворювальну функцію, забезпечує достатній доход для задоволення потреб
працюючого і створює економічні умови для нормального відновлення його життєвих
сил. Вона є основним елементом доходу сім’ї працюючого і обумовлює досягнутий
рівень життя.
В будь-якій країні заробітна плата є одним із найважливіших елементів
господарського механізму, його розподільчої та мотиваційної системи. В нинішніх
умовах України відбуваються процеси трансформації адміністративно-командного
господарського механізму в ринковий, який обумовив суттєві зміни у формах
власності, а також в системі розподільчих відносин. Відбувається досить
болісний процес становлення ринку праці та ринкового механізму формування
заробітної плати. Впродовж останніх десяти років ХХ століття ринкові
трансформації перепліталися із глибокою економічною кризою, що мало негативні
наслідки для оплати праці: відбулося значне падіння її реального рівня, втрата
її зв’язку з вартістю робочої сили, з результатами виробництва, невиправдана
міжгалузева та міжрегіональна диференціація. З усіх сфер соціально-трудових
відносин найбільш незахищеним населення України було в сфері оплати праці.
Починаючи з 2000 р. у системі організації оплати праці розпочалися позитивні
зрушення. Однак, вони поки що не вирішили тих проблем, які виникли у системі
розподільчих відносин впродовж 90-х років минулого століття. На сучасному етапі
на більшості підприємств України всіх форм власності соціальний захист
працюючих у сфері оплати праці знаходиться на низькому рівні. Він не забезпечує
реалізацію основних економічних та соціальних прав людини у сфері трудових
відносин. Про це свідчать як офіційні статистичні дані, які представляють
об’єктивні параметри рівня та динаміки оплати праці в Україні, так і результати
соціологічних опитувань, які виражають суб’єктивні самовідчуття та оцінки
працюючих стосовно оплати праці.
Одним із найбільших недоліків системи оплати праці в Україні є її низький
рівень, який неадекватний вартості робочої сили. На це вказують впродовж
останніх десятиліть майже всі дослідники оплати праці. Проблема заниженої ціни
робочої сили неодноразово піднімалася в офіційних виступах та документах
керівниками держави. У Посланні Президента до Верховної Ради України 2000 р.
“Україна: поступ у ХХI століття” відмічається, що штучне зниження вартості
робочої сили обумовило зниження реальних доходів населення та є головним
чинником, що стримує розширення внутрішнього ринку. Тому на період
2000-2004 рр. ставиться задача забезпечити випереджаюче зростання заробітної
плати [169, c. 6, 12].
В економічній літературі та в практиці є два підходи до визначення вартості
робочої сили. Перший, який використовується МОП, – з точки зору витрат
роботодавця на її утримання. Міжнародна конференція зі статистики праці МОП
(жовтень 1966 р.) дала визначення поняття вартості робочої сили та класифікацію
видатків роботодавців, пов’язаних з робочою силою. Вони включають не тільки
оплату праці, але й витрати роботодавців на соціальне забезпечення, професійне
навчання, культурно-побутове обслуговування тощо [194]. При такому підході
заробітна плата виступає основним елементом вартості робочої сили. Другий – з
точки зору потреб працівника та членів його сім’ї, задоволення яких необхідне
для забезпечення нормальних умов відтворення робочої сили. В основі такого
підходу лежить Марксова теорія вартості робочої сили [123]. При такому підході
вартість робочої сили визначається вартістю набору товарів і послуг, який
необхідний для задоволення основних потреб, підтримки здоров’я та нормальної
життєдіяльності. Щоб визначити вартість робочої сили, необхідно розрахувати
вартість споживчого бюджету. В сучасній практиці визначають декілька рівнів
споживчих бюджетів: мінімальний, стандартний бюджет, бюджет високого достатку
та інші. Стандартний споживчий бюджет є орієнтиром для визначення середнього
рівня оплати праці. Такий споживчий бюджет розраховується в США, Франції та
ряді інших країн. В Україні він поки що не розроблений.
Для визначення мінімальної заробітної плати розраховується, мінімальний
споживчий бюджет (МСБ), який за своєю суттю є нижньою межею вартості робочої
сили. В Україні у червні 1991 р. був прийнятий Закон “Про мінімальний споживчий
бюджет” [71]. Такий бюджет розраховувався міністерством статистики до 1994 р.
Однак в умовах гіперінфляції та різкого зростання вартості життя і діаметрально
протилежної динаміки заробітної плати розрахунки МСБ були припинені. На
сучасному етапі в Україні МСБ не використовується як соціальний стандарт.
Замість нього у липні 1999 р. був прийнятий Закон України “Про прожитковий
мінімум”, який має забезпечувати соціальний захист населення у сфері доходів, в
тому числі він повинний використовуватися для встановлення мінімальної
заробітної плати [77]. Прожитковий мінімум – це вартісна величина достатнього
для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його
здоров’я набору продуктів харчування, а також мінімального набору
непродовольчих товарів та послуг, необхідних для задоволення основних
соціальних і культурних потреб. За складом та вартісною величиною прожитковий
мінімум (ПМ) дещо менший від розміру МСБ, однак він
- Київ+380960830922