РОЗДІЛ 2
ВИЗНАЧЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ІНТЕЛЕКТУАЛІЗАЦІЇ
ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ
2.1. Дослідження тенденцій формування інтелектуального капіталу
Вивчення теоретико-методичних засад інтелектуалізації праці, яка синтезує в собі інформацію, знання, вміння, навички окремого індивіда для отримання доходу, та соціального капіталу, який забезпечує отримання додаткових благ на основі членства у певній соціальній групі, дозволяє виділити категорію "інтелектуальний капітал". В умовах інформатизації суспільства це питання набуває значних масштабів та вимагає розробки методичного апарату його ідентифікації, оцінки й управління. Отже, з метою дослідження тенденцій формування інтелектуальних складових людського капіталу необхідно чітко визначити компоненти інтелектуального капіталу, що формують його склад. Для цього проаналізуємо підходи відомих науковців та практиків, які зробили значний внесок у розробку і поширення концепції інтелектуального капіталу.
Незважаючи на відсутність єдиної думки щодо визначення категорії "інтелектуальний капітал", який прийнято визначати як всі види ресурсів сучасного підприємства, котрі не піддаються традиційним оцінкам [183], більшість науковців і практиків [194; 199] дотримуються думки, що на рівні підприємства інтелектуальний капітал має у своїй структурі три складові частини.
1. Людський капітал - сукупність знань, навичок, творчих здібностей, а також здатність власників та співробітників відповідати вимогам та завданням підприємства.
2. Структурний капітал - програмні засоби ЕОМ, програмне забезпечення, бази даних, організаційна структура, патенти, товарні знаки, а також організаційні механізми, що забезпечують продуктивність працівників та ефективне функціонування підприємства.
3. Споживчий капітал - майбутні споживачі продукції підприємства та його здатність задовольняти їх потреби.
Такий розподіл компонент інтелектуального капіталу є дещо спрощеним та не дозволяє повністю оцінити значущість досліджуваної категорії у сучасних умовах господарювання. Незважаючи на певні неточності у наукових працях деяких авторів [91; 194; 199], вони дали поштовх для розвитку та удосконалення цієї концепції.
В. П. Пугачов дотримується думки, що капітал будь-якого господарюючого суб'єкта можна поділити на такі види: фінансовий капітал (грошові кошти), фізичний капітал (споруди, машини, обладнання), людський та соціальний капітал [146].
При цьому людський капітал поділяється на два його види: загальний (який переміщується) - теоретичні та достатньо універсальні знання, що мають широку галузь застосування та одержуються у школах, вузах, інших навчальний закладах, включаючи самонавчання; спеціальний (який не непереміщується) - співвідноситься лише з конкретним підприємством: знання особливостей робочого місця, керівництва, співробітників. Соціальний капітал, на його думку, як і на думку більшості науковців, відображає характер відносин між працівниками, способи та культуру їх спілкування, розвиненість міжособистісних комунікацій.
Однак В. П. Пугачов окремо не виділяє в структурі капіталу підприємства інтелектуальний капітал, з чим не можна погодитись з урахуванням сучасних тенденцій інтелектуалізації та автоматизації праці. Саме інтелектуальний капітал задає темп і характер відновлення технології виробництва та його продукції, які потім стають головною конкурентною перевагою на ринку. Інтелектуальний капітал виступає як система капітальних стійких інтелектуальних переваг певного підприємства на ринку.
Деякі автори [17; 91; 103] дотримуються визначення інтелектуального капіталу, яке дав Л. Едвінссон, відповідно до якого інтелектуальний капітал складається з трьох складових: людського капіталу, організаційного (структурного) капіталу та клієнтського капіталу, кожний з який може бути як позиковим, так власним (рис. 2.1).
Рис. 2.1. Структура інтелектуального капіталу (за інтерпретацією Л. Едвінссона, Б. Леонтьєва, М. Бендікова, А. Козирєва)
Людський капітал, на думку цих вчених, являє собою знання, вміння, навички і досвід конкретних фізичних осіб як єдину економічну цінність певного об'єкта бізнесу. Цей капітал є невідчужуваним від його власників.
Структурний капітал - все те, що залишається на підприємстві після того, як персонал закінчує роботу. Сюди відноситься інтелектуальна власність, інформаційні системи, система фінансових відносин, інструкції, положення, стандарти, нагороди, грамоти, призи, що одержало підприємство.
Клієнтський капітал - це система капітальних, надійних, довгострокових довірчих і взаємовигідних відносин підприємства зі своїми клієнтами, покупцями. По суті, клієнтський капітал можна розглядати як комплексний нематеріальний актив. Сюди відносяться бренди, клієнтура, фірмове найменування, канали збуту, ліцензійні та інші договори.
На думку І. А. Іванюка [72], інтелектуальний капітал являє собою сукупність таких складових: інтелектуального потенціалу (за попередньою класифікацією це людський капітал), інтелектуальної власності або інтелектуальної активності (структурний капітал), ринкових та інфраструктурних активів (клієнтський капітал).
Дещо по-іншому розглядає структуру інтелектуального капіталу Е. Брукінг [29], визначаючи його як сукупність чотирьох складових: ринкових активів, інтелектуальної власності як активу, людських активів, інфраструктурних активів.
За визначенням Е. Брукінг ринкові активи - це потенціал, що забезпечується нематеріальними активами, які пов'язані з ринковими операціями, тобто це марочні найменування товарів, прихильність покупців до торгової марки, повторюваність угод, канали розподілу та ін. Інтелектуальна власність включає ноу-хау, торгові секрети, патенти та різноманітні авторські права. Під інфраструктурними активами вона розуміє технології, методи та процеси, що роблять працю підприємства взагалі можливо