РОЗДІЛ 2.
АНАЛІЗ СТАНУ РИНКУ ПРАЦІ УКРАЇНИ І ПЕРЕДУМОВ ЙОГО ВКЛЮЧЕННЯ ДО ЗАГАЛЬНОЄВРОПЕЙСЬКОГО РИНКУ ПРАЦІ
2.1. Аналіз ринку праці України в умовах трансформації економіки
З проголошенням в 1991р. незалежності України розпочався процес розбудови нової держави з її власною інституціональною структурою влади, зовнішньою та внутрішньою політикою, системою безпеки та соціально-економічною політикою. Одночасно Україна разом з іншими країнами радянського простору стала на шлях масштабних економічних перетворень, які полягали в переході до ринкових принципів господарювання.
Існування України до початку трансформаційного періоду своєї новітньої історії в якості підсистеми єдиного народногосподарського комплексу колишнього СРСР, створеної для його обслуговування, накладає на трансформаційні перетворення завдання побудови власного економічного комплексу. Одночасно лібералізація економіки, передбачувана ринковими принципами господарювання, фактично означає інтеграцію до світового господарства, пошук моделей та механізмів поєднання національних можливостей та інтересів з потребами та реаліями світової економіки.
В таких умовах формується національний ринок праці України, який є одночасно частиною світового ринку праці. Зміна економічних принципів господарювання торкається ринку праці безпосередньо: людині надається право вибору участі чи неучасті в суспільному виробництві, право вільно обирати професію, сферу діяльності, місце роботи. Також надається право засновувати власний бізнес, створюючи не пропозицію, а попит на робочу силу. В умовах змішаної адміністративної економіки праця людини розглядалась як її суспільний обов'язок, тому існувала практично повна зайнятість працездатного населення, яка зумовлювалась низькою продуктивністю праці та низьким рівнем її оплати відносно купівельної спроможності населення внаслідок існування товарного дефіциту.
За таких умов ринку праці фактично не існувало, адже не було створено умов для виокремлення власника робочої сили, надання йому права вільно розпоряджатися своєю робочою силою, обирати перше місце роботи. Для роботодавців не було важливо інтенсифікувати використання робочої сили, зачувати підвищення продуктивності праці, фондоозброєності, якщо це не було передбачено народногосподарським планом.
Основна функція ринку праці полягає в розподілі та перерозподілі робочої сили за сферами, галузями економіки, видами економічної діяльності, окремими виробництвами та суб'єктами господарювання. Здобутки системи соціального партнерства з одного боку, і зростання ролі людини та інтелектуального капіталу в виробництві доданої вартості, змушують роботодавців активно втручатися в процеси підготовки робочої сили, її соціального захисту, оздоровлення, забезпечення працівників житлом і т.і. На фоні демократизації суспільства, розширення та забезпечення прав людини, система відносин між покупцями та власниками товару "робоча сила" ускладнюється, торкаючись не тільки задоволення попиту підприємця на робочу силу, але й попиту працівника на робоче місце з певними умовами праці та відпочинку, перспективами професійного та кар'єрного розвитку, соціальним забезпеченням і захистом.
В таких умовах критерієм збалансованості ринку праці виступає повна зайнятість як забезпечення роботою всіх, хто може і добровільно бажає працювати. Пропозицію праці, а саме тих, хто може і бажає працювати в певний момент часу, з найбільшою точністю відображає категорія "економічно активне населення", яка об'єднує тих, хто вже працює (задовільнена пропозиція праці) та тих, хто шукає роботу і готовий приступити до неї (незадовільнена пропозиція).
Основні характеристики економічно активного населення є важливими показниками відтворення робочої сили нації. В Україні інформацію про чисельність та структуру економічно активного населення отримують з 1995р., з моменту запровадження щорічних вибіркових обстежень домашніх господарств з питань економічної активності населення згідно з методології МОП. В Україні налічується приблизно 22,5 тис. осіб економічно активного населення та 13,5 тис. осіб економічно неактивного населення.
Рівень економічної активності населення склав в 2004р. 62,0% до всього населення у віці 15-70 років, та 70,9% населення працездатного віку, що є достатньо високим показником (для порівняння: в Євросоюзі - 69,7% населення у віці 15-64 роки). Недостатній рівень доходів населення, особливо частини нетрудових доходів, змушує населення активно приймати участь в суспільному виробництві.
Динаміка чисельності економічно активного населення України є нестабільною. До 1997р., в 2000р, в 2004-2005рр. вона була зростаючою, в 1998р., в 2001-2003рр. - негативною. Порівняння даних 1998р. та 1999-2005рр. є некоректними через перерахування чисельності економічно активного населення з метою приведення їх у відповідність до нової демографічної структури населення, отриманої за результатами Всеукраїнського перепису населення 2001р.
Співвідношення економічно активного та неактивного населення складає в Україні 1:1,6. Основними причинами економічної неактивності населення є (за даними 2005р.) 1) вихід на пенсію за віком, інвалідності та на пільгових умовах - 47,7%; 2) навчання в загальноосвітніх, професійних та вищих навчальних закладах - 27,2%; 3) зайнятість в домогосподарстві - 13,3%. [39, с. 128]
Важливим показником функціонування ринку праці є розподіл робочої сили на зайнятих та безробітних. Він характеризує ефективність використання трудових ресурсів суспільства. Більш високі темпи зростання чисельності зайнятого населення порівняно з темпами зростання економічно активного населення може свідчити про більш ефективне використання наявного людського капіталу.
Так, на початок ринкових перетворень в 1990р. в економіці було задіяно 25,4 млн осіб чи 85,6% трудових ресурсів країни, а в перерахунку на економічне активне населення безробіття не існувало взагалі. [88, с.234]
Лібералізація економіки, що підкреслила кризові явища радянсько