РОЗДІЛ 2
ОКРЕМІ ПРОЯВИ НЕДОБРОСОВІСНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ ЯК ОБ’ЄКТИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ
2.1. Основні напрями вдосконалення захисту суб’єктів господарювання органами
Антимонопольного комітету України від незаконного використання засобів
індивідуалізації
Аналізуючи діяльність органів Антимонопольного комітету України в цілому у
сфері забезпечення охорони від недобросовісної конкуренції, доцільно здійснити
певну конкретизацію об’єктів такого захисту. Зокрема, сферою правозастосовної
діяльності виступає сфера, пов’язана із забезпеченням правового захисту від
незаконного використання засобів індивідуалізації.
Однак, розкриваючи прояви такої діяльності органів Антимонопольного комітету
України, слід звернути увагу на специфічність об’єктів, що підпадають під
розгляд адміністративного органу. Зокрема, мова йде про дослідження таких
об’єктів як право промислової власності (патенти, знаки для товарів і послуг
тощо). Вони є предметом вивчення права інтелектуальної власності. Водночас саме
наявність таких об’єктів дозволяє здійснювати органам Антимонопольного комітету
України специфічну діяльність, що випливає з їх адміністративно-правового
статусу, і забезпечується спеціальним набором заходів та методів, притаманних
адміністративному праву, у тому числі тих, що характеризують загальну політику
державного регулювання, яка проводиться органами державного регулювання.
Міжнародним співтовариством право на захист від недобросовісної конкуренції
було визнано складовою частиною права промислової власності, зокрема, у рамках
Паризької конвенції “Про охорону промислової власності” [132] шляхом введення
до неї статті 1, що включає припинення недобросовісної конкуренції до об’єктів
охорони промислової власності, та статті 10 bis, що зобов’язує забезпечити
ефективний захист від недобросовісної конкуренції та містить визначення і
заборону деяких форм недобросовісної конкуренції.
На перший погляд може здатися, що промислова власність і конкуренція
знаходяться в прямому протиріччі між собою: права промислової власності – це
виключні права на невловимі предмети: наприклад, на технічні рішення, що є
винаходом, у випадку патентів; чи на особливе позначення на товарах; або для
послуг, у випадку зі знаком для товарів і послуг (надалі – товарний знак).
Права промислової власності – це узаконені монополії, вони є протилежністю
вільній конкуренції, що захищається органами Антимонопольного комітету
України.
Однак насправді, ці системи не суперечливі [64, с. 8]. І антимонопольні закони,
і закони про охорону промислової власності служать одній цілі – виробництву
великої кількості якнайкращих товарів і послуг для споживачів. Надання прав
власникам об’єктів промислової власності дозволяє підвищити стимули для
інвестицій у дослідження і розробки, що ведуть до створення нових товарів,
кращих товарів і до росту новацій. Новаторство також є першорядним чинником
посилення конкуренції, бо забезпечує вихід на зайняті ринки і змушує суб’єктів
господарювання (підприємців) із завойованими позиціями займатися новаторством
для захисту від нових конкурентів.
По суті, промислова власність – одна з найважливіших складових
науково-технічного прогресу, що стимулює перенесення результатів
науково-дослідної, проектно-конструкторської та іншої дослідницької діяльності
в сферу виробництва, з яким, як правило, і пов’язані успіхи і провали
економічного розвитку суспільства [109, с. 2].
Крім того, у ринковій економіці об’єкти промислової власності, як і будь-який
інший товар, знаходяться в умовах конкуренції. Тут на сцену виступає
антимонопольне законодавство, яке інтегрує систему промислової власності в
умовах ринкової економіки. Отже, законодавство про охорону промислової
власності перетворює інтелектуальний продукт у продавані товари, а
антимонопольне законодавство засвідчує, що вони продаються в умовах
конкуренції.
Конкуренція має потребу в правах промислової власності, а права промислової
власності повинні здійснюватися в умовах конкуренції, тому антимонопольне
законодавство і законодавство про охорону промислової власності, приречені, у
кращому розумінні цього слова, на взаємодію між собою для адекватного правового
регулювання відносин, які пов’язані, зокрема з охороною об’єктів промислової
власності від проявів недобросовісної конкуренції.
В умовах конкуренції серед об’єктів промислової власності помітнішу роль
відіграють товарні знаки. Товарний знак – це позначення, яке покликане
відрізнити товари або послуги одного суб’єкта господарювання від ідентичних чи
схожих товарів або послуг іншого суб’єкта господарювання. Для того щоб повною
мірою виконувати цю функцію, товарний знак повинен бути дистинктивним, тобто
мати такі відмінні риси, за якими споживач одразу зможе ідентифікувати товар як
продукцію певного суб’єкта господарювання [55, с. 184].
Товарний знак – це один з найстарших видів маркування товарів, який допомагає
споживачу в його рішенні про покупку, а суб’єкту господарювання – у реалізації
його товарів та успішному функціонуванні в умовах ринкової конкуренції. Досить
часто не стільки самим суб’єктам господарювання (підприємцям), скільки їх
товарам або послугам, треба чимось виділятися, відрізнятися один від одного.
При цьому так, щоб було зрозуміло клієнту. Тобто це – своєрідна візитка
суб’єкта господарювання, і чим більше людей її знає, тим більш вдало, як
правило, діє суб’єкт господарювання.
Товарний знак, підкріплений якістю товару та діловою репутацією його власника,
об’єктивно являє собою значну цінність. З іншого боку, кожний суб’єкт
госпо
- Київ+380960830922