РОЗДІЛ 2
РОЗВИТОК СЛОВОТВІРНОЇ СИСТЕМИ СКЛАДНО-СУФІК–САЛЬНИХ ІМЕННИКІВ В УКРАЇНСЬКІЙ
МОВІ XI – XVIII ст.
Складення різної структури й походження відомі всім слов’янським мовам, багато
складних слів є досить давніми, праслов’янськими, утвореннями. Значна кількість
композитів виникла в результаті калькування слів германського й особливо
грецького походження (чи слів, запозичених слов’янами через грецьке
посередництво). “Складення книжного походження в слов’янських мовах (переважно
літературних) є запозиченими зі старослов’янської мови чи виникли в них у
результаті словотворення за зразками, виробленими в старослов’янській мові”
[200, с.186]. Нерідко за зразком грецької моделі перекладач створював слова,
використовуючи своєрідність і багатство давньоруськоукраїнської мови,
свідченням чого є наявність словотвірних синонімів, що відповідають грецькому
слову (благовhри~ - благовhрьство) [145, с.120]. Передача грецьких складних
слів давньоруськоукраїнською мовою була досить різноплановою. І якщо в одних
випадках складне слово повністю калькувалося, тобто дослівно перекладалися
обидві його частини, то в інших – було намагання перекладача створити свої
композити за зразками, які вже існували в мові. Звідси випадки, коли
давньоруськоукраїнському слову відповідає грецьке просте або навіть
словосполучення.
Тому не слід перебільшувати іншомовного впливу на поширення слів-складень у
східнослов’янських мовах. “Творити композитні одиниці зі слов’янського
лексичного матеріалу при перекладі грецького тексту перекладач міг лише в тому
випадку, якщо відповідна структура була властива мові давньоруськоукраїнського
періоду й не суперечила традиціям його розвитку” [33, с.36]. Тому дослідники
відзначають, що слова, незалежно від їх походження, підпорядковані законам
словотворення, що діють в системі тієї чи іншої східнослов’янської мови, і що
характер дериваційної структури калькованих слів треба вивчати виходячи не
тільки і не стільки з їх етимології, але й з семантико-словотвірної
співвіднесеності з іншими спорідненими словами, що функціонують у мові
відповідного періоду. Джерелом формування композитів української мови була, з
одного боку, старослов’янська (церковнослов’янська) мова, що широко
використовувала й складні слова-новотвори, й кальки з давньогрецької, з іншого
– давньоруськоукраїнська мова, що фіксувала й складення за власне
слов’янськими, загальнонародними моделями. Тенденція до використання
традиційних, властивих народно-розмовній мові словотвірних моделей, які тільки
намічалися в мові давньоруськоукраїнського періоду, активно проявиться в
подальші періоди розвитку української мови.
При творені композитних одиниць у мові досліджуваних періодів використовувалися
ті ж словотворчі засоби, що й при творенні простих за будовою іменників.
2.1. Складення з суфіксом -и~
Суфікс -и~ у сфері складно-суфіксальної деривації іменників потягом
досліджуваних періодів служив основним засобом творення композитних одиниць з
абстрактним значенням. “До абстрактних належать іменники, які вказують на
внутрішні почуття та душевний стан людини, на розумові категорії, психіку, на
якості та дії, процеси, стани, часові й просторові поняття” [151, с.31].
Суфікс -и~ належить до найбільш досліджених у слов’янському мовознавстві,
оскільки в праслов’янській мові його продуктивність оцінюють як високу, навіть
як необмежену [224 I, с.85]. За походженням досліджуваний формант є
індоєвропейським спадком, він континує індоєвропейський -іiо [224 I, с.86].
Суфікс -ьjе в праслов’янській мові творив n.abstrakta середнього роду [115,
с.24]. На базі суфікса -ьjе виникли його варіанти -tьjе, -е(н)je. Вони
генетично спираються на первинні пасивні дієприкметники минулого часу на -(е)n
чи -t- [117, с.45; 132, с.25]. Виабстрагувані суфікси -t-ьje, -n-ьje
функціонально не відрізнялися від свого джерела. Вони дали змогу розширити коло
похідних з цим формантом, уже в праслов’янський період за їх допомогою
творилися іменники від дієслів будь-якого типу дієвідмін [224, с.85].
Суфікс -ьjе та його варіанти -tьje, -nьje майже всі дослідники праслов’янської
мови (Ф.Славський, В.Вондрак, І.Ільїнський та ін.) включали в систему
загальнослов’янського словотворення. Однак питання про походження їх
континуантів -ти~, -ни~(-ени~) у давньоруськоукраїнській мові тривалий час було
відкритим. У науковій літературі панувала думка, що ці суфікси запозичені з
церковнослов’янської мови, давньоруськоукраїнськими вважалися форми -нь~, -ть~.
Проте спеціальні дослідження довели автохтонність формантів -ни~, -ти~ в
давньоруськоукраїнській мові. Ф.П.Філін вважав, що “роль старослов’янської мови
полягала в активізації цього способу словотворення, не більше того.
Давньоруські перекладачі ... змушені були чинити так само, як Кирило й Мефодій
та їх послідовники, якби вони, маючи алфавіт, зовсім би не знали
старослов’янської мови” [192, с.37-38].
Складні абстрактні іменники в обстежених пам’ятках XI-XIII ст. поділяються на
дві групи відповідно до основного поділу всіх похідних цього способу
словотворення: структури з опорним дієслівним та опорним іменниковим
компонентами. Морфологічне вираження першого елемента складення мало значно
більше різновидів і було представлене субстантивними, ад’єктивними,
прономінальними, нумеральними та адвербіальними основами.
Складно-суфіксальні іменники з опорним вербальним компонентом і суфіксами -и~
(-ни~, -ени~), -ти~(-ть~) вказували на дію чи стан, названі дієслівною основою
й конкретизовані в першій основі складення. Творення де
- Київ+380960830922