РОЗДІЛ II
ГРАМАТИЧНІ ПАРАМЕТРИ НЕВІДМІНЮВАНИХ ІМЕН
2.1. Проблема невідмінюваності іншомовних імен
Специфіка невідмінюваних імен полягає в тому, що "вони, з семантичного боку не становлячи відособленого граматичного явища, входять до своєрідного ... граматичного підкласу з морфологічного погляду" [33, с. 111].
Традиційно в лінгвістичній літературі невідмінюваність цих слів мотивували комплексом причин: 1) незначною їхньою адаптацією до мови-реципієнта; 2) впливом мови-джерела; 3) морфонологічними обмеженнями; 4) зростанням елементів аналітизму в східнослов'янських мовах [134, с. 151].
Функціонування невідмінюваних іменників та прикметників іншомовного походження, як відомо, зумовлене дією екстра- та інтралінгвальних чинників, що перебувають у складних взаємовідношеннях. Оскільки українська мова запозичує одиниці на позначення реалій нового часу, то більшість невідмінюваних імен належить до термінологічної лексики, що становить периферію лексичного складу мови, а тому такі субстантиви та ад'єктиви широко не вживаються. Проте входження невідмінюваного слова до активного вжитку, популярність у носіїв мови уможливлює введення їх до системи словозміни. Пор., наприклад, зауваження І.І.Огієнка в "Українському стилістичному словнику"/1978/: "субстантив кіно звичайно не відмінюється, але це слово поширилося вже так, що стало своїм, а тому часто вже й відмінюється: кіна, перед кіном" [216, с. 185] або "авто в літературній українській мові с.р. і часто не відмінюється. Але через поширення цього слова за останній час стали його й відмінювати: авта, автом" [216, с. 13].
Формальні обмеження на відмінюваність зумовлені також морфонологічними факторами, тобто морфонологічна структура невідмінюваних імен не збігається зі структурою відмінюваних, зокрема кінцеві -е, -і, -у: кашне, какаду, табу, дербі, піке, гуру, караоке, папараці, резюме, реноме, марабу, івасі, леді тощо; збіг голосних -уа, -оа, -ао, -іо: амплуа, боа, метилблау, сольфеджіо, адажіо, чіхуахуа тощо; субстантиви жіночого роду з кінцевим приголосним, пор.: мадам, міс, місіс, фрекен та ін.
Відомо, що в історії української мови невідмінювані імена адаптувалися до системи словозміни за двома напрямками: 1) змінюваних форм набували передусім субстантиви, що не мали формальних обмежень на введення до системи відмінювання, напр.: бюро - відро, авто - решето, кіно - толокно та ін., але тільки деякі з таких слів повністю засвоїлися і формально уподібнилися до інших іменникових слів: вони послідовно відмінюються, граматичне значення роду, числа і відмінка визначається за кінцевим формантом [65, с. 189 ], напр.: ситро, пальто;
2) невідмінювані субстантиви української мови до поч. ХХ ст. могли мати адаптовану до української словозміни формальну структуру: есе - есей, реле - релей, алое - алой, портмоне - портмонет, що дехто з мовознавців пояснював впливом польської мови, пор.: "шимпанзе, с.р. не відмінюється. В Галичині шимпанс (ч.р.) з пол. szympans" [216, с. 464] або " кліше, с.р. , не відмінюється; з франц. cliche; в Галичині кліша, ж.р. з пол. klisza" [216, с. 186].
За "Українським правописом" 1928р. у літературній мові довоєнної Галичини і сучасної західної діаспори деякі невідмінювані іменники набувають форм відмінюваних. Це засвідчено і в "Українському правописі" Пантелеймона Ковалева, в якому зазначено: "1) Іншомовні іменники середнього роду на -о здебільшого відмінюються, а саме такі: авто, бюро, депо, кіно, пальто, піяніно та ін.; 2) Не відмінюються такі іменники: брутто, порто, тріо, шосе, жюрі, какаду, попурі та ін." [94, с. 48].
Б.М.Ажнюк, аналізуючи іншомовні запозичення в засобах масової інформації української діаспори, пояснює всі орфографічні проблеми цих слів дією двох тенденцій, а саме: "натуралізацією іншомовних елементів, тобто їхньою своєрідною українізацією" та збереженням "автентичності" іншомовного прототипу, що в уяві прихильників цієї тенденції сприяє європеїзації української мови і є виявом цивілізованого поводження з іншомовним матеріалом" [2, с. 56].
На сучасному етапі розвитку української літературної мови, особливо в публіцистичному та розмовному стилях, спостерігаємо тенденцію, суть якої полягає в прагненні окремих авторів ввести такі лексеми до активного словника української мови і підпорядкувати повністю законам відмінювання всіх іменників, напр.: Знаєте, я так і не вийшла з авта (ПіК, №4, 2002, с.43); На запитання, чи не зашкодить об'єднанню таке ставлення до медій, співрозмовниця заявила, мовляв, ми нічого не боїмося (ПіК, №2, 2002, с.6); Прем'єр-міністр опікується цим кіном настільки, що кілька хвилин виконував роль оператора на знімальному майданчику (Вечірній Київ, 03.04.2001, с. 12); Хоч країна вдає, що все гаразд, проте білі не ризикують заїжджати до чорних кварталів, де б'ють їхні авта й викрадають людей (ПіК, №33, 2002, с. 31); Вони навряд чи згадають, коли останній раз їздили на метрі, де розміщена Третьяковська галерея (ПіК, №8, 2003, с. 43); Чесно кажучи, сумніваємося, що кияни проводять дозвілля у писанні віршів чи есеїв (Україна молода, 04.09.2003, с. 8); .. фільм Раджи Капура став вихідною точкою великого кохання до індійського кіна (ПіК, №14, 2002, с. 47).
Відомо, що в проекті найновішої редакції українського правопису (1999) запропоновано впровадити нову норму, згідно з якою морфемна структура всіх іменників - загальних назв іншомовного походження середнього роду з кінцевим -о після приголосного підлягає членуванню на основу і флексію, тобто відмінювання таких іменників має бути узаконено [186, с. 163].
У сучасній українській мові невідмінювані імена утворюють периферію морфологічних рядів словоформ, тяжіють до синтаксичних типів і реалізують аналітичні тенденції мовної організації [33, с. 42; 65, с. 177], оскільки відмінкове, родове, числове значення таких імен набуває вираження засобами контексту (формами координованих, узгоджуваних або керованих слів), а не афіксальними формантами.
2.2. Основн