РОЗДІЛ 2
МОВОТИПИ ПРОЗИ ІВАНА БАГРЯНОГО
Авторська оповідь у творах Івана Багряного побудована на майстерному використанні прямого, невласне-прямого мовлення, коли за формами окремих слів, пунктуацією вгадується образ персонажа, індивідуалізована інтонація. І поряд подано ліричні відступи, в яких переплітаються думки персонажа та автора, вибудовується філософія людини.
Відповідно синтаксичний аналіз художнього тексту в цьому розділі здійснюємо з урахуванням суб'єктної належності висловлення (суб'єкти - персонаж, автор-оповідач), його функціонального спрямування та емоційного забарвлення в межах романного мовлення Івана Багряного. Близькі за синтаксичними ознаками відрізки текстів синтаксично і семантично закінчені, утворюють групу синтаксичних форм. Предметом зображення в них є думки та мовлення персонажів, їхня зовнішність і дії, події, оточення. Тому досліджуємо насамперед синтаксис мовлення персонажів, в якому відбито суб'єктивну позицію мовця, та синтаксис мовлення автора, що виявляє позицію оповідача.
2.1. Синтаксичні різновиди мовлення персонажів
Образ персонажа в системній сукупності всіх елементів його структури є однією з форм актуалізації естетичної діяльності письменника засобами мови. Мовлення персонажа можна вважати авторською репродукцією реальної мовленнєво-мислиннєвої діяльності людини [37, с. 115].
У творах Івана Багряного авторська оповідь зосереджена переважно на особистостях головних персонажів: Андрія Чумака ("Сад Гетсиманський"), Григорія Многогрішного ("Тигролови"), Максима Колота ("Людина біжить над прірвою") - другорядні персонажі значно деіндивідуалізовані. Це підпорядковано задумові письменника: на фоні другорядних більшу увагу привертає образ головного персонажа як знакової постаті, що уособлює героїзм, волю до життя, незламність. Зрідка центром оповіді стають інші персонажі, наприклад родина Сірка ("Тигролови"), професор діамату Соломон ("Людина біжить над прірвою"), начальник відділу НКВС Копаєв ("Сад Гетсиманський"), мовлення яких стилізується. Ця особливість організації оповіді відбита і в синтаксисі Івана Багряного.
Пряме та стилізоване мовлення персонажів автор використовує для побудови композиційно важливих діалогів, для створення найбільш напружених і вагомих у структурі всього твору ситуацій, для виявлення власного ставлення до зображуваного. Синтаксичні форми, що виконують зображальні функції, переважно структурно співвідносяться зі значенням слів.
2.1.1. Синтаксис прямого мовлення персонажів. В художніх творах Івана Багряного серед різноманіття засобів, що виражають ідейний та естетичний задум автора, помітне місце відведено мовленню персонажів.
Зображення героїв засобами власного мовлення (прямого, непрямого, невласне-прямого) є суттєвою частиною структури художнього тексту, що бере участь у композиційно-сюжетному рухові твору та розвитку його глибинного художнього змісту. Зокрема, тема перебування Григорія Многогрішного в родині тигроловів значною мірою розкривається не лише в зображенні подій, але й через діалоги.
Особливості звучання мовлення героїв письменник передає безпосереднім його відтворенням засобами графіки. Наприклад: - Отож, синку, слухай, примічай, щоб ти знав. Це ти замість Миколи... Бачиш, тут діло таке - дружно, то й вийде щось. Сміливо, один за одного, як свій за свого. Того ми й ходили лише рідні, чужих не брали, бо чужий за чужого не підставить своєї голови. А воно, бач, без того не можна, таке діло... Не знаю, синку, як там їх ловлять, кішок цих, по книгах, ми їх ловимо по-своєму - голіруч і вчотирьох лише. Ну й собаки, без них не можна (Багряний І. Тигролови, с. 186).
Денис Сірко, за сюжетом переселенець з Київщини, в мовленні зберігає форми українського розмовного синтаксису: 1) типові вставні слова: слухай, бачиш, бач; 2) звертання: синку; 3) неповні речення; 4) сегментовані конструкції: Ну й собаки, без них не можна.
Через мовлення персонажа створюється характеристика не тільки його, а й інших персонажів, відтворюється загальна атмосфера, ситуація мовлення. Так, ситуація невимушеності, безпосередності, яка виникає під час спілкування персонажів, відбита в репліках діалогу.
Наприклад, у мовленні дружини Сірка з роману "Тигролови":
- Я весь час дякую Богові за те, що послав мені таку втіху. І в кого вони вдалися? Ні тучі, ні грому не бояться. От хоч би й ця, - посміхнулась, кажучи про Наталку, - і в кого тільки вдалася? Їй би на коні, та на полозках, та з гвинтівкою, та з собаками... І пре туди, куди й чоловік не насмілиться. Ніч, північ, чи мороз лютий, чи злива страхітна - байдуже. Звели їй до відьми в зуби полізти - і полізе. Їй би треба хлопцем родитись (знов засміялась). Аби тільки дав Бог здоров'я та щастя, а то... Це-бо страшний край, і страшне тут життя, як подумаєш. Ось був ще в мене син (посмутніла і тихенько зітхнула), Миколою звали... Царство йому небесне... Якби ти його був побачив - що то за сокіл був! Грицько от здоровий та красний, а то ще міцніший і кращий був. А сили було - як у діда покійного, у старого Сірка колись: підкову розгинав руками граючись. І привітний, і безжурний, як оця ось... Він її вибавив і всього навчив, мабуть, і сміливості тієї... (Багряний І. Тигролови, с. 61). Неповні, незакінчені речення, риторичні запитання, окличні речення виконують зображальну функцію - допомагають охарактеризувати персонажів (родину Сірків). Надаючи мовленню живої розмовності, емоційності, вони відбивають способи побудови думки українцями. Письменник відчуває психологію стосунків матері та дітей, фіксує деталі (наприклад, звертання до матері на "Ви", вживання зворотів релігійного змісту: "Аби тільки дав Бог здоров'я та щастя", "Царство йому небесне..."), за якими відтворюється національно-мовний колорит спілкування старшого й молодшого членів родини, набожність українців.
Мовлення персонажа традиційно передається за допомогою прямого, непрямого та внутрішнього мовлення. Пряме мовлення - чуже мовлення, відтворене з повним збереж