РОЗДІЛ 2
ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
ЕМОЦІЙНОЇ СТІЙКОСТІ У РАННЬОМУ ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ
2.1. Обгрунтування методів психодіагностики емоційної стійкості
Основою нашого психологічного дослідження є фундаментальні положення про
структуру особистості та її взаємозв’язки з діяльністю (О.М.Леонтьєв, 1975;
С.Д.Максименко, 1990; К.К.Платонов, 1986; С.Л.Рубінштейн, 1976); теорія
функціональних систем П.К.Анохіна (1973); вплив емоційних переживань в
результаті стресу на ефективність діяльності (Г.Сельє, 1992); положення про
єдність афекту та інтелекту (Л.С.Виготський, С.Л.Рубінштейн); про роль емоцій в
психічній регуляції діяльності (Л.М.Аболін, 1989; К.Ізард, 2000; Т.С.
Кириленко, 2003; О.К.Конопкін, 1980; В.Л.Марищук, 1982, 2001).
Методологічною основою дослідження став комплексний підхід до вивчення
емоційної стійкості за прямими та побічними показниками працездатності
(О.А.Блінов, 1999; М.С.Корольчук, 1993, 1996, 2003; В.І.Осьодло, 2001;
В.В.Стасюк, 1999); системний підхід до вивчення психічного розвитку та
формування особистості, розгляд особистості як активного суб’єкта власної
життєдіяльності (Б.Г.Ананьєв, 1967; М.Й.Боришевський, 2002; Г.С.Костюк, 1989;
Б.Ф.Ломов, 1984; С.Д.Максименко, 1999, 2002; В.Ф.Моргун, 1986; В.О.Соловієнко,
2000; Т.М.Титаренко, 1996); теорія та практика психолого-педагогічного
дослідження дослідження (Л.Ф.Бурлачук, 2001; С.Д.Максименко, 1990).
Для дослідження особливостей емоційної стійкості у осіб ранньої юності ми
використовували різні психологічні методи та методики. Основою добору методик
для нашого дослідження стали теоретичні та емпіричні розробки в галузі
психології праці, спорту (В.Л.Марищук, 1982; Т.С.Кириленко, 2003; В.В.Клименко,
1997; Г.В.Ложкін, 1998; Ю.Л.Трофімов, 1999); військової, авіаційної психології
(О.А.Блінов, 1999; М.С.Корольчук, 1995, 1997; В.М.Крайнюк, 1999;);
психофізіології людини (М.С.Корольчук, 2003; В.Д.Небиліцин, 1976; В.М.Русалов,
1989). Важливість психологічної діагностики емоційної стійкості (ЕС)
визначається тим, що на даний час відсутній чіткий психодіагностичний комплекс
методик визначення рівня сформованості емоційної стійкості. В свою чергу,
розв’язання завдань дослідження та діагностики ЕС вимагає відповіді на питання
про те, якими саме показниками вона детермінується. При визначенні детермінант
ЕС на сьогодні єдиного підходу також не існує. У дослідженнях багатьох авторів
зазначаються різні за походженням та порявом показники емоційної стійкості.
Серед них О.А.Сиротін (1972) визначає першим компонентом ЕС високий рівень
стійкості людини до дезорганізуючої дії сильних, тривалих та раптових
емоціогенних впливів; другим – здатність до ефективної мобілізації можливостей
організму, успішного подолання негативних емоціогенних реакцій та станів.
К.М.Гуревич (1970), В.І.Рождественська (1977), А.В.Родіонов (1967) та ряд інших
визначають особливості нервової системи як детермінанти емоційної стійкості.
Психологічні характеристики власне емоційного плану розглядаються
А.В.Алєксеєвим, А.Е.Ольшаніковою (1978), О.А.Черніковою (1967). О.А.Конопкін
(1980), В.Е.Мільман (1983) підкреслюють істотну роль особливостей психічної
регуляції діяльності у зміні рівня емоційної стійкості. Л.М.Аболін (1987) в
якості детермінант ЕС називає власне емоціональні (знак та модальність емоцій)
показники, властивості нервової системи, особливості психічної саморегуляції
діяльності.
Тому в нашому дослідженні ми використовували підхід П.Б.Зільбермана (1974),
який, узагальнивши різноманітні дані, пропонує виділяти такі, якісно відмінні,
групи факторів, що впливають на емоційну стійкість:
Стійкі характеристики особистості (властивості нервової системи та вищої
нервової діяльності).
Набуті, сформовані (морально-вольові якості).
Тимчасові (стани до екстремальної ситуації).
Отже, засоби діагностики розроблялись з урахуванням психічно обгрунтованих
уявлень про структуру та зміст цілісного поцесу емоційної регуляції в
напружених умовах діяльності з урахуванням індивідуальних особливостей людини.
У зв’язку з існуванням факту неоднозначної залежності рівня ЕС від
індивідуальних особливостей, здійснюються дослідження різнорівневих факторів
(Л.М.Аболін, 1989). Вважають, що за різноманітністю різнорівневих
фізіологічних, психологічних і психофізіологічних особливостей людини
приховується єдність, системна організація напруженої діяльності.
Таким чином, можна вважати, що на якість ЕС впливають психофізіологічні та
психологічні фактори найрізноманітнішого типу: від властивостей нервової
системи до світоглядних характеристик особистості, тобто, усю сукупність
різноманітних детермінант ЕС можна об’єднати у такі групи:
психофізіологічні характеристики;
психологічні показники;
соціально-психологічні параметри;
світоглядні характеристики.
Отже, емоційна стійкість людини детермінується певною сукупністю різних
властивостей індивідуальності, у кожній з яких окрема якість особистості або
індивіда є домінуючою. Але на сьогоднішній день отаточно не встановлено цієї
сукупності фізіологічних, психологічних та власне емоційних параметрів, які б
визначали ЕС. У зв’язку з таким різноманіттям детермінуючих емоційну стійкість
факторів, доцільно взяти до уваги більшість з них і, виходячи з цього,
сформувати блок психодіагностичних методик визначення рівня сформованості ЕС. З
іншого боку, ЕС – якість, необхідна при певних емоціогенних умовах, враховуючи
особливості виду діяльності. Сама по собі навчальна діяльність не може
розглядатись як абсолютно емоціогенна, але може виступати моделлю для перевірки
ефективності формуванн
- Київ+380960830922