РОЗДІЛ 2
ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ ТА МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОСЛІДЖЕННЯ САМОРОЗУМІННЯ
2.1. Головні критерії і функції саморозуміння
Теоретичний аналіз дозволив виокремити такі головні показники розуміння людиною
себе і тих, які її оточують: 1) здатність до об’єктивності; 2) сприйнятливість;
3) здатність до самоспостереження; 4) відкритість новому досвіду; 5) емпатія;
6) панівні типи психологічного захисту і адекватність їх використання; 7)
узгодженість зовнішніх і внутрішніх джерел інформації про себе і про інших; 8)
соціальна зрілість; 9) відповідальність; 10) розуміння іншої людини; 11) явище
„психостазісу” тощо. Ці показники можуть виступати внутрішніми (суб’єктивними)
і зовнішніми (об’єктивними) критеріями розвитку саморозуміння.
Здатність до об’єктивності зводиться до того, що молода людина сприймає себе
такою, якою вона є насправді. Це виявляється у тих випадках, коли людина
знайшла можливість збалансувати позитивні і негативні сторони своєї
особистості, прийняла їх і тим самим виявила готовність до змін.
Сприйнятливість характеризується тим, що людина чутливо реагує на зміни в
навколишньому світі.
Здатність до самоспостереження полягає в тому, що людина може розширити свій
особистісний простір і визначити найбільш адекватну точку відліку, яка дозволяє
по-новому поглянути на себе.
Відкритість досвіду – це вияв молодою людиною готовності до змін, викликаних
новими вимогами соціального середовища.
Емпатія – це відчування іншої людини. Проблема взаємозв’язку розуміння і
емпатії досить широко висвітлена в працях К.Роджерса, який увів поняття
„емпатійне розуміння”. Коли „терапіст” кожного моменту відчуває почуття і
особистісні смисли клієнта, коли він може сприймати їх нібито зсередини, так,
як їх відчуває сам клієнт, коли він здатен успішно передати своє розуміння
клієнту, тоді здійснюється „емпатійне розуміння” [240]. Це розуміння є умовою
дієвості психотерапії.
На взаємозв’язок розуміння і емпатії вказував Н.І.Шевандрін. На його думку,
необхідно враховувати, що „розуміння є однією з граней і/або рівнів психічної
реальності, позначеної такими поняттями, як емпатія, розуміння (у вузькому
значенні), довіра. У першому наближенні емпатію можна розглядати як безоцінне,
а довіру – як оцінне розуміння” [312, 246].
Аналіз стану вивченості проблеми розуміння дозволив Н.І.Шевандріну виокремити
тільки дві сфери вияву розуміння: предметну і міжособистісну. На думку
дослідника, головними аспектами вияву розуміння є: предметний, відношення і
технологічний, а також формально позначені рівні розуміння: 1) феноменологічний
(домінанта – розуміння через віднесення до відомого; провідна ознака –
співпереживання; механізми – атракція, емпатія, метафора, ідентифікація як
впізнавання); 2) класифікація (віднесення до класу за ознакою; усвідомлення;
рефлексія; каузальна атрибуція); 3) типологічний (віднесення до типу за
множиною ознак; довіра; інсайт; проекція; стереотипізація; інтуїція); 4)
системний (розуміння як включення до системи; прийняття; осяяння; ідентифікація
як уподібнення, структурування, систематизація); 5) інтегральний (розуміння
через співвіднесення зі спрямованістю, метою, абсолютизм; орієнтованість;
синергія; інтеграція, абсолютизація; орієнтування) [312].
При цьому залишається нез’ясованим те, як ці рівні представлені в розвитку
розуміння і чим буде визначатися цей розвиток. Він також не розглянув ще одну
сферу розуміння – саму людину.
Вивченню типів психологічного захисту присвячені численні праці [293; 273; 82;
89]. У своїй роботі ми не ставили завдання здійснити подібну типологізацію
досліджень, присвячених вивченню психологічних захистів і дати їм аналіз. У
нашому випадку розуміння людиною самої себе не відкидає психологічного захисту,
а сприяє адекватному їх використанню.
Під відповідальною поведінкою ми будемо розуміти таку поведінку, при якій
відбувається добровільне прийняття людиною соціально цінних обов’язків і якісне
їх виконання. К.Муздибаєв відзначав, що відповідальність насамперед є такою
властивістю, що характеризує соціальну типовість особистості [186]. Тому він
виокремлював відповідальність, маючи на увазі схильність особистості
дотримуватись у своїй поведінці загальноприйнятих соціальних норм, виконувати
рольові обов’язки та готовність відповідати за свої дії. Як відзначав
В.М.Піскунов [215], прикметною ознакою відповідальної поведінки є розуміння
особистістю наслідків своїх вчинків, готовність відповідати за них і вміння
враховувати свої можливості при прийнятті обов’язків, що і визначається як
„психостазис” [52].
А.А.Брудний припустив, що „умовою ефективної регуляції діяльності слугує
психостазис, або певна відповідність між: 1) усвідомленням і реалізацією
можливостей діяльності; 2) усвідомленням конкретних результатів діяльності та
її наслідків для індивіда і групи, до якої він належить. Тим самим мова йде про
симетрію між реалізацією можливостей і відповідальністю: симетрія
встановлюється за допомогою розуміння” [52, 101]. Звідси випливає: якщо стоїть
завдання впливу на людину з метою змінити її діяльність, то цей вплив повинен
бути спрямований на розуміння – „вісь, яка з’єднує можливості людини і
відповідальність за їх реалізацію” [52, 103].
8. Узгодженість людиною зовнішніх і внутрішніх джерел інформації про себе
можлива, коли в цій узгодженості беруть участь „прийняття” себе, визнання
іншими і наявність у нього компенсаторних механізмів, які закладаються іншими
людьми. Узгодженість людиною зовнішніх і внутрішніх джерел інформації про себе
дозволяє збалансувати оцінні і самооцінні судження і підвищити рівень довіри до
себе та інших людей.
Розглянуті вище суб’
- Київ+380960830922