РОЗДІЛ 2
НАУКОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ ХАРКОВА В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ
ХІХ?НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ
( до 1914 р.)
2.1. Суспільно-політична ситуація в Україні, зокрема в Харкові, в другій
половині ХІХ – на початку ХХ століття.
У другій половині ХІХ ст. в Росії завершувалась промислова революція. Тут
відбулися технологічні зміни, перехід від аграрної, ремісничої економіки до
машинної цивілізації, зосередженої переважно у містах. Для України, де
переважала аграрна культура, цей факт став революційним. Падіння кріпосництва у
1861 р. привело до швидкого зростання промисловості. Збільшувалась кількість
фабрик та заводів і, як наслідок, швидко росли міста, нові промислові райони.
Усе це призвело до зміни суспільного ладу Росії ? вона з феодальної
перетворилася на капіталістичну [147, с. 259?260].
У внутрішній політиці царизму 60?70-х рр. ХІХ ст. з?явився лібералізм, що мав
сприяти мирному розвўўязанню суспільних проблем. Розвиток промислового
виробництва і відсутність системи надійних шляхів сполучення, стихійність і
неопікуваність продовольчою справою, фактична відсутність медичної допомоги
населенню вимагали серйозної реорганізації управління в Росії. З 1 січня 1864
р. запроваджено земську реформу. Судова реформа позначена уведенням з 20
листопада 1864 р. судових статутів. Військові та фінансова реформи почали
впроваджуватись відповідно з 1865 і 1862 рр. Міська реформа започаткована 16
липня 1870 р. [148, с.30?43].
Одночасно з реформами в країні розгорнулось будівництво фабрик і заводів, шахт,
рудників, підприємств транспортного і сільськогосподарського машинобудування.
Наприкінці ХІХ ст. Південний промисловий район по виробництву найважливіших
видів продукції посідав перше місце і перетворився в основну
вугільно-металургійну базу Росії. В останні десятиліття побудовано
Дружківський, Донецько-Юрійовський, Нікополь-Маріупольський, Макієвський та
інші заводи. Вони оснащувались передовою на той час технікою. Південь Росії
посідав перше місце по насиченості промисловості спочатку паровими, а згодом і
електричними машинами. З виплавки чавуну, розвитку важкої промисловості він
вийшов у лідери серед країн Європи. В таких умовах проявився попит на
прогресивні наукові пропозиції. Особливо великі потреби в них відчували
кам‘яновугільна, металургійна, залізорудна, цукрова промисловість, залізничний
транспорт [43, с.8].
Для обслуговування усіх галузей в Росії інтенсивно велось будівництво
залізниць. Тільки з 1880 по 1917 рр. тут побудовано 58251 кілометр залізниць і
15000 знаходилось в стадії будівництва. Щорічно довжина залізниць в середньому
зростала на 1575 кілометрів [149, с.8]. Інтенсивно велось будівництво стальних
магістралей і в Україні. Якщо у 1869 р. довжина залізниць тут складала всього
366 верст, то на початок ХХ ст. ? 9209 верст [38, с.3].
Особливе значення в Росії надавалось реформі в галузі освіти. Вона мала сприяти
розвитку науки і впровадженню її досягень в практику. Зростала кількість
природничо-наукових факультетів в університетах. Для нижчого стану
передбачалось навчання технічним дисциплінам [148, с.43?45].
Уряд Росії збільшував кредити міністерству народної освіти. Порівняно з
Америкою і Англією, де плата за навчання у вищих навчальних закладах становила
від 750 до 1250 доларів на рік, в Росії студенти платили від 50 до 150 крб.
щорічно, тобто від 25 до 75 доларів на рік. Попри це, неімущі студенти часто
взагалі звільнялись від будь-якої плати за навчання [149, с.9?10]. В таблиці
(додаток Б) відображені деякі кількісні показники розвитку освітньої галузі в
Росії.
У зв’язку зі змінами внутрішньої і зовнішньої політики в країні часто виникали
гострі фінансові кризи. Але навіть недостатні кошти, що виділялись на науку і
освіту, давали можливість університетам та інститутам мати певний штат,
дослідницьку і видавничу базу ? лабораторії, кабінети, обсерваторії, клініки,
бібліотеки, друкарні [150, с.36].
Вищі навчальні заклади Росії складали систему державних наукових і учбових
установ. Поліцейсько-адміністративний апарат втручання, жорстка статутна
регламентація змушували вчених-педагогів шукати нові форми організації науки,
що виявилось у зростанні кількості наукових товариств. Вони стали особливою
формою організації науки і просвітницької діяльності [57, с.3?4].
Розвиток промисловості в Харкові в другій половині ХІХ ст., а також сільське
господарство й торгівля вивели місто на одне з перших місць Росії. На початку
70-х рр. тут нараховувалось 79 фабрик і заводів. Географічне положення міста
визначало транспортні шляхи до багатих на копалини східної і південної частин
Російської імперії [38, с.7?8; 40, с.12]. На середину 80-х рр. підприємства
Харківської губернії виробляли значну кількість промислової та
сільськогосподарської продукції, яка повинна була задовольняти не тільки
внутрішній ринок, а й поставки на експорт [151].
За таких умов Росія відчула гостру потребу в інженерних кадрах, які могли б
вести виробництво на науковій основі. На початок 80-х рр. ХІХ ст. з більш ніж
22200 керівників промислових підприємств вищу і середню технічну освіту мали
всього 1608 чоловік, що складало біля 7% від загальної їх кількості. Серед
дипломованих спеціалістів 535 осіб були іноземці [40, с.12].
Відкриття трьох вищих навчальних закладів у Харкові: університету (1805 р.),
ветеринарного (1851 р.) і технологічного (1885 р.) інститутів відіграло велике
значення в соціально-економічному житті міста. Центром наукового життя стали
наукові товариства, членами яких були науково-педагогічні працівники вищої
школи. З іменами харківських вчених другої
- Київ+380960830922