РОЗДІЛ 2
КРИМІНАЛІСТИЧНІ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ОСНОВИ ПЕРЕВІРКИ
ПОКАЗАНЬ НА МІСЦІ ПОДІЇ ЗЛОЧИНУ
2.1. Сутність, поняття і законодавче визначення перевірки показань на місці
Важливим завданням розслідування злочинів є збирання та перевірка доказів у
межах проведення передбачених кримінально-процесуальним законодавством слідчих
дій. Слідчі дії, як засоби доказування, мають певну тенденцію розвитку, для
якої характерною є часта поява нових можливостей збирання доказів. Проте
потреби практики вимагають розробки нових способів збирання необхідної
доказової інформації для встановлення істини. Постійний пошук нових, більш
ефективних засобів доказування свого часу привів до розробки та використання
нових, раніше не відомих науці та практиці, слідчих дій. Так, зі слідчого
огляду поступово почала виділятися цілеспрямована дія, яка характеризувалась
проведенням дослідів, випробувань, перевірок, і спочатку не мала навіть
конкретної назви. ЇЇ називали як “відтворення злочину”, “вулична операція”,
“слідчий експеримент”, “огляд на місці” тощо. У процесі подальшого розвитку від
достатньо сформованого експерименту поступово почали виділяти і проводити як
самостійну іншу слідчу дію. Вона також мала різні найменування: “вихід на
місце”, “виїзд на місце”, “вивід на місце”, “допит на місці”, “вказівка місця
вчинення злочину”, “перевірка показань обвинуваченого”, “допит свідка на місці”
та ін. Ці слідчі дії практичні працівники слідчих органів тривалий час
використовували у своїй практиці, не чекаючи їх законодавчої регламентації.
Виникла необхідність у вивченні, узагальненні та теоретичному обґрунтуванні
накопиченого досвіду. У зв’язку з цим серед науковців розпочалася дискусія з
приводу процесуальної природи цих слідчих дій, їх призначення, місця серед
інших слідчих дій та законодавчого визначення в КПК, яка триває й дотепер.
У юридичній літературі деякі автори, зокрема Н.І. Гуковська, Л.Є. Ароцкер та
С.А. Голунський науково обґрунтували сутність, тактичні та процесуальні
особливості, самостійний характер “слідчого експерименту”. П.І.
Тарасов-Родіонов, Н.О. Селіванов та В.І. Теребілов аргументовано довели
процесуальну самостійність “відтворення обстановки та обставин події”. М.В.
Васильєв та С.С. Степічев вважали важливим, необхідним та самостійним “вихід на
місце” [76]. Викладені вище різні наукові погляди відобразились на
законодавчому визначенні цих дій у процесуальних кодексах республік колишнього
СРСР, які хоча і визнали самостійний характер названих слідчих дій, але їх
назву та певною мірою зміст виклали по-різному.
У статті 194 КПК України визначено, що з метою перевірки результатів допиту
свідка, потерпілого, підозрюваного чи обвинуваченого чи даних, що одержані при
проведенні огляду та інших слідчих дій, слідчий може виїхати на місце і у
присутності понятих, а у необхідних випадках з участю спеціаліста, свідка,
потерпілого, підозрюваного чи обвинувачуваного відтворити обстановку та умови,
у яких ті чи інші події могли відбуватися в дійсності [3, с.101]. Водночас
деякі вчені вважають, що відтворення обстановки та обставин події, крім
слідчого експерименту, охоплює і перевірку показань на місці і таким чином є
універсальною для них слідчою дією та має найбільш підходящу назву [77, c.186 –
193]. Автори науково-практичного коментарю КПК підтримують цю точку зору і
вважають, що поняття “відтворення обстановки та обставин події” ширше, ніж
слідчий експеримент та перевірка показань на місці [78, c.249].
Як свідчать матеріали слідчої практики і результати проведених нами досліджень,
перевірка показань на місці і слідчий експеримент – це слідчі дії, які,
незважаючи на їх загальну мету, є різними як у процесуальному, так і у
криміналістичному аспекті. У зв’язку з цим ми підтримуємо наукові погляди
процесуалістів і криміналістів, які вважають, що вищезазначені слідчі дії мають
самостійний характер і тому їх необхідно визначити у КПК окремими статтями.
Водночас слід зауважити, що заслуговують на увагу пропозиції авторів проекту
КПК України законодавчо визначити “перевірку показань на місці” (статтею 261) і
“слідчий експеримент” (статтею 262) під час досудового слідства, а також
перевірку показань на місці у ході судового слідства (статтею 404) [79].
Для того щоб визначитись із поняттям перевірки показань на місці, необхідно
усвідомлювати мету, завдання та сутність цієї слідчої дії.
Перевірка показань на місці, як вважає більшість процесуалістів, є дією
комплексною [80, c.19]. У процесі її проведення можна здійснювати просту
демонстрацію дій (наприклад, коли особа демонструє те, як вона потрапила до
будинку, квартири). Також проводиться пошук окремих місць, слідів і речових
доказів. Через це в перевірку показань на місці можуть входити тактичні
елементи інших пізнавальних слідчих дій (впізнання, експерименту, огляду), але
ні в якому разі не слід під цим розуміти змішання кількох слідчих дій, оскільки
вони принципово відрізняються як у кримінально-процесуальному, так і у
криміналістичному плані. У кримінально-процесуальній та криміналістичній
літературі достатньо досліджена проблема перевірки показань на місці,
обґрунтовані правові підстави перевірки показань на місці.
Вважаємо, що перевірка показань на місці відноситься до категорії складних
слідчих дій. Ця слідча дія зумовлена не тільки організаційно-підготовчими і
іншими тактичними особливостями, але й поєднанням пізнавальних засобів, що
використовуються при її проведенні, що забезпечує досягнення ефективних
результатів. Сутність перевірки показань на місці, як зазначає більшість
учених, полягає у показі о
- Київ+380960830922