РОЗДІЛ 2
Жіноча освіта як ознака гендерної стратифікації
(на матеріалах Харківської губернії)
§2.1. Стан і розвиток початкової та середньої освіти для жінок.
Російська імперія в другій половині ХІХ століття представляла собою країну,
яка шляхом поступів перетворювалася із доіндустріальної, аграрної в
індустріально-аграрну.
Однак, абсолютна більшість населення була неписьменною. У 50 губерніях
Європейської Росії грамотність серед чоловіків складала 32%, а серед жінок –
13,7%. Причому в українських губерніях були ще більш нижчі показники й
Харківщина не була виключенням: це співвідношення відповідало 25,9% серед
чоловіків і 8% серед жінок [223, с. 40-41]. Важливо також відмітити, що ці
цифри за даними перепису населення у 1897 році. Оскільки більш ранньої
достовірної статистики не існує, можна зробити припущення, що в 60-ті роки ХІХ
століття відсоток письменного населення був значно меншим.
Початкова освіта для, так званих, нижчих прошарків населення в Російській
імперії на державному рівні отримала свій початок завдяки Статуту від 5
листопаду 1804 року, за яким з’явились повітові та парафіяльні училища[219,
с.65]. Однак на початок досліджувального періоду не було досягнуто значних
позитивних результатів у цій сфері народної освіти. Рівень освіченості серед
жителів Російської імперії навіть наприкінці ХІХ століття залишався досить
низьким.
Проблема ліквідації неписьменності вирішувалась гендерним шляхом, про що
свідчить відсоток писемних харків’ян-чоловіків, які вміли писати й читати, їх
було в 3,2 рази більше ніж жінок [223,с. 40-41]. У повітових та заштатних
містах співвідношення було подібним до губернського центру. Загальна початкова
обов’язкова освіта в другій половині ХІХ століття була нездійсненною мрією
ліберальної інтелігенції. Лише наприкінці 1905 року Радою Міністрів Російської
імперії був запропонований законопроект “з питання запровадження в Росії
загального обов’язкового навчання” [77. Ф. 1276. Оп.1.Спр. 145. Арк. 1].
Причому ініціатором був міністр народної І.І.Толстой [81. Ф. 781. Спр. 568.
Арк. 174]. Оскільки становий принцип не обходив систему освіти країни, то з 8%
писемних жінок Харківської губернії, звісно, абсолютну більшість складали
представниці привілейованих страт суспільства.
Цілість системи освіти вже на самому початку свого розвитку була зруйнована. Ще
до другої половини ХІХ століття зникла можливість переходу з парафіяльного
училища до повітового, з повітового до гімназії, вони втратили так би мовити
свої підготовчі функції, як зазначалося у попередньому документі: “Навчальні
плани складалися так, що кожне нижче училище є підготовча сходинка до вищого,
до університету включно” [219, с. 50]. Такі зміни свідчили також про
встановлення суто станової освіти. Новостворене міністерство розпочинало свою
діяльність з твердження, що: “Освітня реформа 1803 – 1804 років створила
систему освіти на засадах, загальних для всього населення Імперії, без різниці
національностей, віросповідувань та станів” [219, с.80]. Напередодні ж відміни
кріпацтва: “Держава визнала, що освіта повинна слугувати державним інтересам,
готувати освічених служивих людей, тому вона повинна бути практичною,
професійною, а для цього становою.” [154, с. ХІІ]. Тобто можна говорити про
певний регрес освітньої сфери в країні на початку досліджувального періоду.
За статтею 174 Повного зібрання законів Російської імперії: “Після досягнення
дітьми належного віку, батьки піклуються про призначення синів на службу або в
промисли, відповідно їх стану, й про видання дочок заміж”[31, с. 18]. Проте, ще
за часів імператриці Марії Федорівни знайшлася “служба” й для жіноцтва. В
правління Катерини ІІ держава намагалася наздогнати приватну ініціативу
[приватні пансіони для дівчат] і, головне виправити її недоліки: були створені
інститути шляхетних дівчат та інститути для міщанок. Вони були далекі від
професіоналізації: тут навчали вмінню веселитися. А Марія Федорівна вважала: “У
якості господарки жінка гідний і корисний член держави”. Тому замість твору
“Про посади людини й громадянина”, головним ідеологічним і виховним став
“Батьківські поради моїй дочці” (переклад з німецької). Основна сутність
останнього була закладена у вислові: “Узагалі для жінки, а для дружини і
господарки особливо, зовсім не потрібні науки та вчені відомості, якщо вона не
хоче викликати до себе “справедливе дорікання та презирство”” [154, с. 245].
Селянська реформа 1861 року не тільки вирішила питання особистої залежності
більшості населення, але й координально змінила економічне життя країни. До цих
змін треба було пристосовуватись як колишнім кріпакам, так і їх власникам. За
соціальне, економічне, політичне відставання всі держави в будь-які часи
розплачувалася дорогою людською ціною. Після 1861 року багатьом із випускниць
привілейованих навчальних закладів довелось шукати власного заробітку [76. Ф.
1162. Оп. 3. Спр. 163. Арк. 281]. Оскільки значний відсоток учениць був із
збіднілих родин, і навчались вони тільки завдяки благодійним коштам [127, с.
703]. Саме тому актуальною стала якість отриманої освіти і можливість її
практичного застосування в соціумі.
Д.І.Багалій підкреслював, що: “Жіноча середня освіта в Харкові розвивалась
далеко не так успішно, як чоловіча, хоча й у цьому відношенні Харків випередив
більшість губернських міст”[127, c. 699.]. Щорічно більш 40 учениць з 1812 року
отримували освіту в Харківському інституті шляхетних дівчат. 6 червня 1854 року
було відкрите Єпархіальне училище, де навчалось від 90 до 140 дівчат батьків
духовного стану. Однак, якщо проаналізувати програму навчання цих жіночих
закладі
- Київ+380960830922